РОЗДІЛ 2
ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА РОСІЙСЬКОЇ ДЕРЖАВИ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ ПІСЛЯ ЗРУЙНУВАННЯ ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ
2.1. Адміністративний устрій
2.1.1 Паланкова організація та губернський устрій
Після зруйнування Запорозької Січі головним завданням російського уряду стало підпорядкування колишніх Вольностей загальнодержавному адміністративному устрою. Разом з тим присутність в регіоні великої кількості запорозького населення, яке було опозиційно налаштоване по відношенню до держави змушувало уряд дуже обережно ставитися до запорозької спадщини, принаймні у перші роки по скасуванню Січі.
Все це позначилося на політиці влади, і перш за все на тих заходах, які впроваджував у життя головний командир Новоросійської та Азовської губерній - Г.О.Потьомкін. Так, 31 серпня 1775 р. Г.О.Потьомкін ордером азовському губернатору В.О.Черткову запропонував низку заходів щодо реорганізації адміністративного устрою. Для цього В.О.Черткову слід було скласти штати губернії. Подібні розпорядження були направлені Г.О.Потьомкіним й новоросійському губернатору М.В.Муромцеву.
Цю справу було неможливо здійснити без збору статистичних відомостей. Тому азовський губернатор повинен був в найближчий час зібрати відомості стосовно 1) кількості населення в губернії; 2) розмірів податків, які сплачувалися поселянами з урахуванням колишнього запорозького населення; 3) усіх губернських доходів з пропозиціями щодо їхнього збільшення.
Разом з цим, слід було подати пропозиції стосовно відповідності пропонованих штатів пільгам та образу життя місцевого населення. Для цього було необхідно: 1) внести пропозиції стосовно надання колишнім запорозьким мешканцям пільг, які поширювалися на Новоросійську губернію; 2) визначити надійність засобів стосовно заведення поселень; 3) визначити грошову суму на утримання поселених полків, губернських та повітових канцелярій, заведення шпиталів, аптек, карантинів; 4) утримання шляхів сполучень та пошти. Нарешті В.О. Черткову необхідно було внести пропозиції стосовно утворення територіально-адміністративних одиниць [222; 12-14].
З вирішенням поставлених перед ними завдань губернатори не забарилися у виконанні. Вже 8 вересня 1775 р. Г.О.Потьомкін представив Сенату пропозицію стосовно територіального устрою південного краю після зруйнування Запорозької Січі.
Зокрема, пропонувалося встановити нові кордони Азовської та Новоросійської губернії. Відтепер кордони Новоросійської губернії визначалися таким чином: 1) від устя Тясмина до устя річки Синюхи по старому кордону Єлизаветградської провінції; 2) від устя Синюхи вниз річкою Буг до його устя, а за Дніпром фортеця Кінбурн з її округом; 3) від устя Бугу лівим берегом Дніпра до устя Конки; 4) від устя Конки лівим берегом Дніпра до Великого Лугу по течії Конки "як і раніше колишні запорожці володіли"; 5) від нижнього краю Великого Лугу уверх Дніпром до володіння Дніпровського пікінерського полку, який повинен належати до Новоросійської губернії разом з селищами Потоки та Омельник; 6) оминувши Дніпровський пікінерний полк кордон повинен йти знов до устя Тясмина.
В межі Азовської губернії включалися 1) Донецький пікінерний полк; 2) Бахмут з повітом та поселеним там Бахмутським гусарським і частково Луганським пікінерним полками; 3) Вся Нова Дніпровська лініями від фортеці Олександрівської до річки Конки до самого нижнього краю Великого Лугу, і від фортеці Петровської по берегу Азовського моря до устя Кальміусу; 4) фортеці Таганрог, Святого Дмитра Ростовського, Азов, Керч, Єнікалє з їхніми повітами; 5) землі донських козаків [224; 65-67].
Після того як були визначені кордони губерній Г.О.Потьомкін вийшов до Сенату з пропозицією включити до Азовської губернії залишок Полтавського полку на тій підставі, що його частина вже знаходилася у підпорядкуванні Новоросійської губернської канцелярії. Для цього слід було до Азовської губернії включити селища Нові та Старі Водолаги й місто Тор з повітом.
У спільному володінні Азовської та Новоросійської губернії повинні були залишатися рибні ловлі по Дніпру у районі Великого Лугу та Базавлука.
Таким чином, було визначено зовнішні кордони території Південної України після зруйнування Запорозької Січі. Але вони не дають уявлення про адміністративний устрій колишніх Запорозьких Вольностей, адже відомості про внутрішню ситуацію в Азовській та Новоросійській губерніях губернатори ще не зібрали. Тому до кінця 1775 р. продовжував існувати розподіл колишніх запорозьких земель на паланки. Територіальний устрій, а у більшій частині навіть й адміністративний устрій, за формальними ознаками мало чим відрізнявся від попереднього запорозького. І лише наприкінці 1775 р. уряд спромігся визначитися з територіальним устроєм колишніх запорозьких Вольностей.
В інструкції секунд-майору П.Горлинському щодо стосунків з колишнім запорозьким населенням та устрій запорозьких земель, говорилося, що колишні запорозькі селища по лівому березі Дніпра між старою Українською лінією та річками Бердою та Конкою, які входили до Самарської, Протовчанської, Личківської, Барвінківської та Кальміуської запорозьких паланок відтепер повинні входити до "новостворених" повітів [186]. Однак подібне новотворення носило більш ніж формальний характер. Зазначалося, що відтепер ні в якому разі не можна використовувати назви паланок, а територіальні одиниці відповідно називати: Самарським повітом, Протовчанським повітом, Личківським повітом, Барвінківським та Кальміуським повітами. Тим самим, у територіальному відношенні кордони колишніх запорозьких адміністративно-територіальних утворень продовжували існувати навіть по скасуванню Запорозької Січі.
По скасуванню Січі командирами до запорозьких паланок було призначено російських офіцерів. Точних інструкцій їм не було надано, а тому вони діяли на свій розсуд. Їхнім головним завданням було недопущення антидержавних проявів з боку опозиційно налаштованого запорозького населення. Розробка докладних інструкцій і призначення нових командирів, які відтепер мали назву земських комісарі