РОЗДІЛ 2
РЕЛІГІЙНІ, СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ, НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН В МЕНОНІТСЬКИХ КОЛОНІЯХ ПІВДНЯ УКРАЇНИ
2.1. Релігійні та правові передумови становлення та розвитку земельних відносин в менонітських колоніях Півдня України
Історія менонітської спільноти є невід'ємною частиною історії європейської Реформації, що мала на меті кардинальний перегляд головних догматів католицизму, ідеологічну ревізію зовнішнього ритуалізму церкви та її теолого-філософської традиції. Мартіном Лютером були сформульовані принципи нової теології: виправдання й спасіння особистою вірою, загальне священство вірних, визнання Святого Письма за єдине джерело Слова Божого, ригористичний христоцентризм - стали наріжним каменем релігійної доктрини протестантизму [261, с. 173-174]. Дані теологічні постулати заклали ідеологічні підвалини для організаційного становлення та релігійного розвитку анабаптизму - "плебейсько-селянського" або народницького крила Реформації, яке оформилось як своєрідна стихійна опозиція феодалізму. Лідери нового руху - Томас Мюнцер, Ян Маттіс, Ян ван Лейден, Конрад Гребель, Георг Блаурок - обґрунтували необхідність здійснення повторного хрещення, яке вважали "дійсно істинним". За цим обрядом вони та їх прибічники дістали назву перехрещенців або хрещенців [261, с. 175].
Завдяки есхатологічним та хіліастичним постулатам нової теології, анабаптизм набув яскравого егалітарно-соціального забарвлення, що зумовило його інтенсивне поширення на теренах Нідерландів, Швейцарії та Німеччині. Лідери даного руху проголосили практичну орієнтацію на створення "Царства Божого" на землі [287, с. 106-114; 391, p. 165-166].
Фундаменталістський екстремізм, соціальний утопізм та політичний радикалізм - ці специфічні суспільні та релігійні риси раннього анабаптизму відлякували значну частину поміркованих послідовників протестантизму. Саме ставлення до практичного втілення політичних принципів організації апостольських громад хрещенців, як і низка питань теологічного характеру, спричинили появу менонітів - пасивного крила європейського анабаптизму. Організаційне та ідеологічне оформлення менонітів як відповідної протестантської деномінації стало наслідком насамперед політичної та ідеологічної кризи анабаптистського руху, яка була спричинена нищівним розгромом громад Томаса Мюнцера та Яна ван Лейдена [287, c. 112-113]. На тлі їх політичної поразки відбувались стихійні пошуки нової ідеологічної концепції організації церковного та громадського життя хрещенців, головна мета яких полягала не стільки у перегляді соціально-політичних аспектів релігійної доктрини анабаптизму, скільки у модернізації його загальної світоглядної картини, ревізії всієї системи суспільно-економічних, соціокультурних відносин із політичними та релігійними опонентами. Один з найавторитетніших й оригінальніших релігійних мислителів та теологів нового напрямку був Менно Сімонс (1496 - 1561), ім'я якого й дало загальну назву рухові [252, с. 93-94 ]. Він на підставі докладного аналізу Св. Письма обґрунтував низку догматичних положень, які категорично відкидали релігійну, соціально-політичну та морально-етичну стратегію побудови земного "Царства Божого" анабаптистських радикалів, зокрема Яна ван Лейдена [363, S. 58].
Неозброєність та свідома відмова від насильства як інструменту політичної та релігійної боротьби, непротивлення злу, хрещення дорослих на підставі їх свідомого вибору стали фундаментальними догматами теології даного напрямку. Релігійний пацифізм, проголошений Менно, перетворився на головний морально-етичний імператив громад хрещенців, послідовне дотримання якого, в свою чергу, обумовило й категоричну відмову від несення військової служби [215, с. 30]. Клятва та присяга вважались тяжким гріхом [349, с. 49]. Таким чином, релігія стала базисом соціокультурної та етнічної традиції менонітської спільноти, визначальним елементом її етноконфесійної ідентичності.
Оригінальний теологічний підхід Менно Сімонса у розв'язанні складних проблем духовного та соціального буття громад хрещенців мав на меті забезпечити ригористичну відданість релігійним принципам та нормам християнської моралі з одночасним збереженням цілісності церковної організації вірних. Складовими елементами менонітського віровчення були апологетика духовних страждань, активне непротивлення ворогам, намагання наслідування страждань Христа як своєрідного духовного ідеалу й взірця для практичного наслідування у особистому житті [215, с. 30-33]. Одночасно, меноніти вважали, що тільки вільна проповідь Євангелія у всій її первісній простоті та чистоті може просвітити людину до вічного життя [215; с. 17]. Фактично, радикальна ідея анабаптистського революційного перевороту було трансформована Менно Сімонсом на ідею внутрішньої боротьби віруючого з власними гріхами. Таким чином, суттєва за змістом та формою переоцінка теологічної та політичної доктрини анабаптизму сприяла трансформації релігійної й церковної практики, що призвело до динамічного становлення менонітських громад в регіонах дисперсного проживання анабаптистів.
Формування нової релігійної перспективи зумовило звертання менонітських теологів та богословів до ідеї повного прощення, щирого та відвертого каяття, які забороняли помсту у будь-якій формі. Меноніт, на їх думку, повинен був відповідати на неї тільки благодіяннями та доброзичливим ставлення до ворога, утримуючи себе від будь-яких проявів насильства й ворожнечі по відношенню до оточуючих [215, с. 31]. Найоптимальніша практична реалізація теологічних принципів ідеологічної доктрини пасивного анабаптизму передбачала "об'єднання не громадян, а "обранців Божих" у відособлені від світської влади громади, спроектовані за взірцем першохристиянських" [272, с. 14].
Релігійна громада стала центром життя віруючих, своєрідною моделлю соціальної організації вірних. Варто погодитися з М. Вебером, який охарактеризував такий симбіозний тип церковної та громадської організації як "співтовариство особисто в