РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ ТА МЕТОДИКА
Матеріалом для дослідження послужили збори молюсків, зроблені автором у період
2002–2005 років із 18 областей України [12, 13, 16, 17] (табл. А.1, рис. 2.1).
Експедиційні маршрути охоплюють практично всю територію України (за виключенням
гірських районів, де молюски роду Planorbarius не зустрічаються). На півдні
України молюсків виявлено лише у руслах великих річок (Дніпро, Дністер, Дунай).
У малих річках та стоячих водоймах цієї зони молюски роду Planorbarius відсутні
(рис. 2.1).
Використано також колекції черепашок молюсків роду Planorbarius Державного
природничого музею НАН України (Львів), зоологічного музею Львівського
національного університету імені Івана Франка та Зоомузею ННПМ НАН України
(Київ), що містять збори з різних регіонів України [7, 8] (табл. А.2, рис.
2.1). Всього досліджено близько двох тисяч молюсків.
Методика конхіолого–анатомічних досліджень. Для конхіологічного та анатомічного
досліджень відбиралися дорослі особини з кількістю обертів черепашки, що
дорівнює 4,5–5, оскільки саме при наявності такої кількості обертів у
планорбаріусів відбувається становлення і стабілізація конхіологічних
особливостей, а також настає період гермафродитної статевої зрілості [38]. Для
конхіологічного дослідження використано 1864 екз. молюсків, із них 1548 екз. із
власних зборів і 316 екз. із музейних колекцій. Вимірювання черепашки
досліджуваних форм проводили за наступними параметрами: висота і ширина
черепашки, ширина останнього (з двох боків), передостаннього та третього
оберту, висота і ширина устя, радіус черепашки, діаметр внутрішніх обертів з
двох боків. Схема основних промірів черепашки представлена на рис. 2.2.
Рис. 2.1. Карта джерел матеріалу.
Рис. 2.2. Проміри черепашки витушкових (схема):
ВЧ – висота черепашки; ШЧ – ширина черепашки; ВУ – висота устя;
ШУ – ширина устя; ШО 1в – ширина останнього оберту (вигляд зверху);
ШО 1н – ширина останнього оберту (вигляд знизу); ШО2 – ширина передостаннього
оберту; ШО3 – ширина третього оберту; ДВОв – діаметр внутрішніх обертів (вигляд
зверху); ДВОн – діаметр внутрішніх обертів (вигляд знизу); Р – радіус
черепашки.
Ширину черепашки вимірювали перпендикулярно до її осі. Виміри проводили за
допомогою кронциркуля з точністю до 0,1 мм.
На основі лінійних параметрів було розраховано конхіологічні індекси.
Враховувалися також якісні характеристики черепашок: форма черепашки та її
устя, характер наростання обертів, їх опуклість, характер шва між обертами,
характер базального та палатального країв устя, глибина і ширина пупка [6].
Для анатомічних досліджень використовувався фіксований матеріал. Всього
досліджено 527 екз. молюсків. Матеріал фіксували 50%-вим етанолом, через добу
його замінювали на 70%-вий етанол.
Рис. 2.3. Схема будови та промірів статевої системи молюсків роду Planorbarius:
1– гермафродитна залоза; 2– гермафродитна протока; 3 – сім’яні міхурці; 4–
сім’яяйцепровід; 5 – квадривій; 6 – яйцепровід; 7 – білкова залоза; 8–
шкаралупова залоза; 9 – матка; 10 – піхва; 11 – резервуар сперматеки; 12 –
жіночий статевий отвір; 13 – простата; 14 – сім’япровід; 15 – мішок
копулятивного органу; 16 – препуціум.
Розтин проводили під МБС-1 в 70%-вому етанолі за стандартною методикою у
модифікації Т. І. Максимової [39]. Звільнене від черепашки тіло молюска
закріплювали на дні ванночки за допомогою двох булавок лівим боком донизу.
Розтин починали з кільцевого розрізу покривів мантії біля розширеної частини
гепатопанкреаса, після чого мантію за допомогою пінцету видаляли з його
апікальної ділянки. У результаті відкривалися гонада, сім’яні міхурці і
гермафродитна протока.
Другий розріз робили вздовж колюмелярного м’язу від першого кільцевого розрізу
до залозистого краю мантії, відгортали мантію у лівий бік і закріплювали
препарувальними булавками. На цьому етапі можна бачити кишечник, простату зі
сперматекою, що лежить на ній, нідаментальну залозу і дистальну частину
яйцеводу. Безпосередньо під простатою знаходиться матка. Для звільнення
проксимальної частини яйцеводу і сім’япроводу, що до нього прилягає, а також
білкової залози перерізали кишечник, який закриває собою всі ці органи.
Для завершення розтину необхідно перекласти молюска з лівого на правий бік і
знову закріпити препарувальними булавками в ногу. У цьому положенні добре можна
бачити чоловічий (біля основи лівого щупальця) та жіночий (на 2-3 мм позаду від
чоловічого) статеві отвори. Для розтину порожнини тіла робили третій розріз,
який починається з розсічення м’язів «шиї» правіше лінії «чоловічий – жіночий
статеві отвори» і доходить до другого розрізу. Стінки тіла відгортали,
закріплювали препарувальними булавками, відкриваючи дистальні відділи статевої
системи (провагіну і вагіну, копулятивний апарат), глотку, слинні залози і
нервові ганглії.
Звільнення вагіни починали з розсічення м’язів навколо жіночого статевого
отвору, після чого вона легко видалялася. Підрізаючи при основі ретрактори
препуціуму, видаляли препуціум і мішок пеніса. Нарешті, зробивши розтин
мантійної порожнини і перерізавши низхідні нерви, звільняли провагіну з щільно
притиснутою до неї протокою сперматеки.
Після виділення всіх органів репродуктивної системи роз’єднували чоловічий і
жіночий її відділи та фотографували їх за допомогою цифрової відеокамери. Схема
будови та основних промірів статевої системи відображена на рис. 2.3.
Вимірювали наступні лінійні параметри: довжину (ДРС) та ширину (ШРС) резервуара
сперматеки, протоки резервуара сперматеки (ДПРС, ШПРС), провагіни (ДПВ, ШПВ) та
вагіни (ДВ, ШВ).
Крім того, розраховувалися індекси: від
- Київ+380960830922