РОЗДІЛ 2.
Міські герби: історія, соціальні функції,
правовий статус, знакова система
2.1. Еволюція й трансформація суспільної ролі, функцій та правового статусу
міських знаків
Протягом століть герб як соціо-культурне явище пережив декілька докорінних змін
свого призначення. Виникнув спочатку в якості суто військового знаку, що
індентифікував свого власника, він поступово перетворився в юридичний спадковий
знак.
Відтепер власник не повинен був підтверджувати своє право на користування ним,
він його отримував у спадок від предків. Герб засвідчував високе походження
людини, його приналежність до кола вибраних, був наочним відображенням місця
господаря на шаблях середньовічної ієрархічної драбини. Герб особи, що
поступово ставав власністю цілого роду, прикрашав каблучки аристократів,
предмети побуту, лівреї челяді, палаци, замки. Його зображення використовували
в якості печатки, якою скріплювали грамоти, договори, офіційні та приватні
листи.
Поступово поряд с родовими гербами виникають і міські знаки, що було ознакою
зміни статусу міст у середньовічному суспільстві. Починаючи з Х–ХІІ ст. міста
набирають значної економічної сили, що не могло не позначитися на їх
політичному та соціальному становищі. Розпочинається боротьба міст за власні
права, політичну та економічну незалежність від влади світських та духовних
сеньорів. Нерідко ця боротьба мала навіть характер військових дій.
Одним із символів бунтівних міст був герб, покликаний наочно засвідчити
незалежність міста, його статус „повноправного та самостійного члена
феодального суспільства” [409, с. 50]. Спочатку герби, що символізували
самостійність міст, просто привласнювалися громадами, здобувались у запеклій
боротьбі. Але пізніше міста отримували герби від королів та імператорів, що
спиралися на сильні та багаті міські громади у протистоянні з впливовими
місцевими аристократами. Як правило у грамотах на герб йшлося також про
привілеї, якими користувалися міста, а саме: вільну торгівлю, вироблення
визначеної продукції, самоврядування тощо. Таким чином, надання та володіння
гербом сприймалося як право на привілеї.
Міські герби, зрозуміло, з’явилися значно пізніше, ніж родові. Перші відомості
про використання містами власних знаків датується кінцем XIII ст., а у наступні
століття їх кількість значно зростає [409, с. 51]. У збірниках положень
магдебурзького (німецького) права, таких як „Саксонське дзеркало” та
„Вайхбільд”, що з’явилися на початку XIV ст., декілька разів у різних
контекстах згадується міський знак [137, c. 18-19].
Більшість сучасних дослідників вважають, що основні символи міських гербів були
запозичені з міських печаток, а не навпаки, оскільки печатки з’явилися раніше.
Саме з моменту розміщення емблеми печатки на гербовому щиті можна говорити про
появу міського герба [409, с. 51].
Тоді ж сформувався зображальний ряд міської символіки. Переважно це були
фортеці та замки, що сприймалися як одна з ознак самостійного міста, а також
символи самоврядування – міська ратуша, ключі від міста, святий патрон чи
символ торгівлі та ремесла, що сприяли економічному розквіту міської громади.
Інколи використовувалися називні герби: емблема мала промовистий характер чи в
гербовому полі містилася перша літера назви міста.
Окрім юридичної функції, міський герб, як і родовий, відігравав значну
зовнішньо комунікативну роль, слугував засобом ідентифікації міста, вирізнення
його з ряду інших. Герб зображувався на міських прапорах, прикрашав міську
браму та ратушу, карбувався на міських монетах, використовувався у
дипломатичних та торгових стосунках – містився в офіційних паперах та на одязі
представників міста. Тому, зображення герба намагалися зробити яскравим,
оригінальним, таким, що запам’ятовується.
Ще одна важлива функція герба – ідеологічна. Герб сприймався членами міської
громади як відображення їх батьківщини, їх високого соціального статусу
мешканця міста, людини вільної, незалежної. Тому гербу надавалася шана, про
нього складалися вірші, його оспівували. Образа герба сприймалася як образа
кожного мешканця міста.
На українських теренах, а саме у Галицько-Волинській державі, міське
самоврядування на основі магдебурзького права почало формуватися наприкінці
XIII ст. У цей час грамоту на привілеї отримав Перемишль, з 1374 р.
магдебурзьким правом користувався Кам’янець-Подільський, з 1376 р. – Мукачево,
у 1393 р. його отримав Жидачів, а у 1395 р. – Коломия. У першій половині XV ст.
кількість таких міст значно зросла. Отримання українськими містами магдебургії
передбачало, звичайно, і появу печатки та міського знаку. Таким чином, перші
міські знаки на українських землях датуються першою половиною XIV ст., а
наприкінці XIV – на початку XV ст. вони вже досить поширені на Волині,
Галичині, Поліссі та Закарпатті [137, с.22-24].
Зовсім інший статус мали герби в Російській імперії. Тут вони відігравали
переважно комунікативно-опізнавальну роль. Їх поява була зумовлена розміщенням
армійських полків, які носили назву міста свого формування та містили на
пропорі його емблему. Розпочалася активна діяльність з виявлення історичних
зображень міських і територіальних гербів та розробці нових. Очолив цей процес
відомий геральдист граф Ф.М. Санті. Роботу благословив імператор Петро І, який
трохи пізніше наказав зображати герби на печатках міських судів. Треба
зазначити, що, незважаючи на зображення гербів на деяких атрибутах міської
влади, герби в Російській імперії все ж не мали такої юридичної функції, як у
європейському середньовічному місті.
Послідовники Петра І значно відішли від політики імп
- Київ+380960830922