РОЗДІЛ 2
СТРУКТУРА ТА СЕМАНТИКА НОВОТВОРІВ
СУЧАСНОЇ ІСПАНСЬКОЇ ПРЕСИ
2.1. Поняття словотвору в сучасних лінгвістичних теоріях
Іспанська мова володіє розвинутою словотвірною системою, різними способами утворення нових слів, що надає змогу формувати значний лексичний фонд. Словотворення - універсальний спосіб, який забезпечує динаміку розвитку всієї мовної системи взагалі, утворюючи слова засобами власної мовної системи за певними моделями та схемами [7, с. 33; 49, с. 5; 89, с. 46; 167, с. 193; 193, с. 280]. З когнітивної точки зору словотвір орієнтований на оптимізацію й забезпечення пізнавальної діяльності людини, на вербалізацію її духовного життя та сприйнятого нею світу, оскільки словотвірні категорії й моделі відповідають за своїм змістом рівням розчленування інформації, виділяючи найважливіші для життєдіяльності людини "сенси" [95, с. 393]. Для функціональної лінгвістики словотвір утворює вторинні (похідні) одиниці прямої та непрямої номінації засобами комбінаторики афіксальних і неафіксальних морфем, які моделюються як семантичні структури, що слугують для розчленування опису предмета, процесу або явища [136, с. 8]. Центральною одиницею словотвору є слово, оскільки воно сполучує властивості вищих (синтаксичний) і нижчих (фонемний, морфемний) рівнів мови. Слово складається з морфем [73, с. 6; 197, с. 35; 207, с. 11; 300, с. 45], основою виокремлення яких є повторюваність у різних словах певних фонематичних відрізків із тими самими значенням і функцією. Труднощі ототожнення морфем в різних словах викликані тим, що одна й та сама морфема може виступати у різному фонематичному вигляді, які називають аломорфами чи морфами. Проте основним варіантом морфеми слід вважати той, що відрізняється найбільшою кількістю сполучень [73, с. 6-7; 197, с. 51].
Іспанська лінгвістична література називає такі види словотворення, як афіксальний (префіксація та суфіксація), парасинтез, словоскладання й скорочення [200; 204; 222; 261; 279 та ін.]. У сучасній іспанській мові, як і в інших романських, найчастотнішим способом утворення новотворів є афіксація, - створення нових ЛО через додавання існуючим словам неподільних елементів (афіксів) [204, с. 49]. Підхід генеративістів до цієї проблеми наголошує на тому, що під час аналізу похідних слів слід звертати увагу на глибинні та поверхневі структури. Так, прикметник transmontano є лише поверхневою структурою, яка в глибинній структурі представлена реченням el hombre esta tras la montana. Внаслідок законів компресії, додавання та переміщення на поверхневу структуру виходить лише одне слово. Речення глибинної структури включає дві синтагми: іменникову (el hombre) та дієслівну (esta tras la montana). За допомогою компресії вихідною структурою стає el hombre trasmontanо, яка ад'єктивується на поверхневому рівні в одне слово transmontano. Таким чином, префікс trans- включає основну частину глибинної структури "que esta tras", тим часом як основа montano визначає іншу частину глибинної структури й граматичну категорію слова [316, с. 135-143].
Перед тим, як перейти до аналізу кожного з видів словотвірних процесів, визначимо важливі для словотвірної системи явища та поняття, насамперед лексикалізацію та граматикалізацію. В нашому дослідженні лексикалізація розглядається, згідно з визначенням І.М.Думбревяну, як процес перетворення певних елементів (морфеми) або сполучення елементів (словосполучення, речення, абревіація) на стійкі елементи мови, які функціонують як еквівалент окремого слова, що змінило лексичне значення й граматично-синтаксичну функцію [45, с. 8; 62, с. 80] Наприклад, у іспанській мові можуть лексикалізуватися префікс ultra- в ultras "прихильники футбольної команди або політичної партії". У випадку лексикалізації оцінних суфіксів утворене слово не має оцінного характеру, а представляє найменування звичайної реалії telefonillo "домофон". Протилежним процесом є граматикалізація, коли слово десемантизується, втрачаючи свою лексичну автономію, і переходить до категорії морфеми [207, с. 24]. Прикладом граматикалізації можуть бути такі слова, як caza, porta, salva тощо, що беруть участь у творенні значної кількості складних слів (cazaespias, portaaviones) і з часом можуть сприйматися як афікси. Так, дієслівний суфікс -ificar, який походить від латинського слова facere "робити", не сприймається комунікантами як окреме слово через продуктивність утворення складних неологізмів у діахронії.
Іншим ключовим поняттям словотвірних процесів є продуктивність, що характеризує здатність певного словотвірного форманта брати участь у творенні нових слів [72, с. 256; 175, с. 235; 300, с. 42; 333, с. 142] внаслідок результату дій певних факторів, які визначаються: 1) частотою; 2) рухомістю та гнучкістю; 3) семантичною прозорістю; 4) передбачуваністю; 5) обмеженням; 6) опозицією; 7) соціо- та психолінгвістичними умовами [200, с. 46-49].
Визначивши основні поняття процесу словотворення, розглянемо його сучасний стан і потенції в іспанській мові, а саме: в префіксації, суфіксації, парасинтезі, регресивній деривації, словоскладанні та скороченні слів.
2.2. Префіксальний спосіб утворення неологізмів
Однією з головних рис іспанського словника кінця ХХ століття є активізація префіксів (37,8% новотворів нашого дослідження), значна частина яких походить із латини. В період становлення іспанської мови відбулися значні зміни в префіксальній системі, які продовжують розвиватися й нині
[301, с. 88]. Префікси - це службові морфеми, що займають позицію перед коренем і виконують словотвірні функції [72, с. 17; 200, с. 50; 273, с. 239]. Традиційно в іспанській лінгвістиці префіксацію розглядають як вид словоскладання [234, с. 155; 261, с. 4995; 301, с. 84] внаслідок того, що більшість префіксів походить генетично від латинських самостійних лексем, прислівників та прийменників (con-cunado). Проте певні лексичні частки давно втратили свою самостійність та існують лише у вигляді префіксів (a-, des-), що надає підставу вважати цей тип утворенн