РОЗДІЛ 2. ОЦІНЮВАННЯ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПОТЕНЦІЙНО НЕБЕЗПЕЧНИХ ПІДПРИЄМСТВ
2.1. Сучасний еколого-економічний стан потенційно небезпечних підприємств (за матеріалами Рівненської області)
Екологічні проблеми Рівненської області стають все більшою загрозою здоров'ю населення та безперешкодному розвиткові екосистеми регіону. Якщо протягом 1996 - 2000 років ще не спостерігалося значного збільшення обсягів забруднення навколишнього природного середовища, то це можна пояснити лише стагнацією та реструктуризацією української економіки. В подальші роки із зростанням темпів економічного розвитку зростає також і рівень техногенного навантаження на навколишнє середовище. Постійно зростає також потенційна загроза аварійних ситуацій на небезпечних об'єктах.
Це спричинюється двома основними чинниками:
1) постійне старіння основних засобів області;
2) часті випадки недотримання вимог технології та техніки безпеки при роботі з небезпечними речовинами.
Погіршення цих чинників приховує в собі значну загрозу для здоров'я населення, для екологічної ситуації в регіоні, а також може призводити до масштабних збитків як для підприємства-забруднювача, так і для регіону в цілому.
Як відомо, сьогодні достатньо розроблені екологічні програми збереження збалансованого розвитку. Труднощів методичного, організаційного та технічного характеру у впровадженні заходів, спрямованих на збереження чистого довкілля, майже немає. Постає проблема лише в організації фінансування таких природоохоронних заходів. Обсяг витрат, спрямованих на запобігання, скорочення та ліквідацію забруднення чи його негативних наслідків в Україні фактично є набагато нижчим, ніж рівень аналогічних витрат в інших країнах [62, с.128-129].
Таким чином, проблеми фінансування природоохоронних заходів, розвитку економічного механізму природокористування набувають особливої актуальності.
Цільові фонди охорони навколишнього природного середовища, які є основними елементами механізму фінансування вітчизняних екологічних програм, формуються за рахунок:
1) збору за забруднення навколишнього природного середовища (атмосфери, водних об'єктів та ґрунту);
2) частини грошових стягнень за порушення норм і правил охорони навколишнього природного середовища та шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності згідно з законодавством;
3) цільових та інших добровільних внесків підприємств, установ, організацій та громадян.
Сьогодні фонди охорони навколишнього природного середовища (державний фонд, обласні, республіканський Автономної Республіки Крим та місцеві фонди (сільські, селищні, міські)) формуються фактично лише за рахунок першого джерела надходження коштів.
Розглядаючи стан екологічної безпеки в області, відзначимо, що загрозу навколишньому середовищу в регіоні становлять не лише фактичні джерела стаціонарного забруднення довкілля. Значну небезпеку приховують в собі потенційно небезпечні об'єкти, які, у випадку аварії, можуть призвести до катастрофічних екологічних та економічних втрат.
Як відомо, попередити хворобу значно легше, ніж її лікувати. Превентивні заходи на потенційно небезпечних об'єктах можуть бути набагато ефективнішими в еколого-економічному плані, ніж заходи зі зменшення фактичних обсягів забруднення.
Проблеми еколого-економічного регулювання діяльності господарських систем стають в Україні все більш актуальними. Формування ринкових відносин поступово змінює економічну систему суспільства, трансформуючи її від моделі планово-адміністративної економіки до моделі, яка керується економічними законами. Разом з тим тенденції розвитку економіки України характеризуються широким використанням потенційно небезпечних технологій і виробництв, значним погіршенням екологічних характеристик окремих регіонів. До основних принципів функціонування підприємств в Україні додаються принцип компенсації збитків від порушення екологічної рівноваги, який виконується за допомогою механізму плати за забруднення, та принцип запобігання можливим аваріям та небезпекам для навколишнього середовища, залучення ринкових механізмів управління природокористуванням.
Ці принципи є важливими складовими механізму еколого-економічного регулювання. Згадуючи Чорнобильську катастрофу, інші техногенні аварії, що відбулися в Україні, можна відмітити, що прихована, потенційна небезпека становить, можливо, навіть більшу загрозу для екосистеми, ніж постійне помірне забруднення довкілля.
В таких умовах процес еколого-економічного регулювання діяльності підприємств перебуває в стані постійної трансформації, пристосування до нових вимог. Останнім часом все більше значення надається саме питанню зменшення небезпеки надзвичайних ситуацій, мінімізації наслідків техногенних аварій, попередження їх настання, ринковому регулюванню діяльності потенційно небезпечних підприємств. Дослідження українських науковців С.Дорогунцова, А.Федорищевої, С.Ральчука та Є.Хлобистова торкаються теоретичних та методологічних аспектів цієї проблеми [38; 44; 46; 150; 153; 154; 155]. Обґрунтовується загальний понятійний апарат, засади розміщення та розвитку потенційно небезпечних підприємств, визначення ризику надзвичайних ситуацій. Одним з основних завдань та шляхів покращення процесу еколого-економічного регулювання діяльності підприємств вважається удосконалення системи такого регулювання на рівні регіону.
Промисловість Рівненської області характеризується широким використанням потенційно небезпечних технологій і виробництв при одночасному посиленні дії факторів, що впливають на підвищення рівня небезпеки (процес старіння основних фондів, розширення застосування небезпечних речовин). Потенційна небезпека техногенних катастроф - це прихована виробнича небезпека (наявність небезпечних речовин, перевищення терміну експлуатації обладнання, аварійний стан будівель і споруд, застосування небезпечних технологічних процесів, по