РОЗДІЛ 2.
Етико-гносеологічні погляди П. Юркевича
2.1. Формування етичної концепції П. Юркевича
Звертаючись до розгляду проблеми віри та розуму неможливо не розглянути етичні погляди П. Юркевича. Слід зазначити, що етичні та гносеологічні погляди мислителя так тісно переплетені, що М. Лук визначає його погляди, як етико-гносеологічні. Тому, для більш чіткого розуміння місця і значення проблеми віри та розуму спершу необхідно звернутися власно до етичних поглядів філософа, визначити їх місце в українській філософській думці.
Для багатьох національних культур властивою є філософська система або вчення, що найбільше характеризує її своєрідність, неповторність та унікальність у світі. Чи існує таке філософське вчення, яке б виражало специфіку української національної культури та світогляду? Багато дослідників української філософії та культури, зокрема Д. Чижевський, І. Бичко, таким вченням вважають "філософію серця". Вони схиляються до думки, що найбільш яскраве своє відображення "філософія серця" знайшла у Григорія Сковороди та у філософії Памфіла Юркевича. "Філософія серця" з'являється як філософська основа українського романтизму та знаходить своє відображення у працях Михайла Максимовича, Миколи Гоголя, Пантелеймона Куліша і Тараса Шевченка. Існує і інша точка зору, згідно до якої немає жодних підстав визначати українську філософію як кордоцентричну, так вважає, наприклад, Т. Закидальський, М. Попович. В даному дослідженні ми спробуємо проаналізувати обидві точки зору, і визначити якої філософської позиції дотримувався П. Юркевич, і чи є підстави вважати його "філософію серця" кордоцентризмом.
Чимало дослідників розглядали проблему "філософії серця" та її місце в філософії та культурі України. Одні вказують на її конкретний ідеалізм, інші акцентують увагу на ірраціональних аспектах і екзистенціалізмі, а є й такі, що вбачають в ній засади персоналізму. Кожен по-своєму має рацію, але, не заглиблюючись у ці дискусії, зауважимо одне: всі вони згодні, що "філософія серця" мала великий вплив на розвиток української культури. В чому причина такого впливу? Що означала ця філософія, яку спочатку не сприйняли, критикували, навіть шельмували, а потім, захопившись, розробляли далі, збагачуючи її новими ідеями та поняттями?
Започаткована Г. Сковородою "філософія серця" розглядає людину як центр Всесвіту. У вченні Г. Сковороди поняття "серця" трактується не лише як емоційна сфера, але також як символ духовного життя людини. Взагалі, духовний світ людини є основним об'єктом дослідження мислителя. В понятті "серця" філософ розмежовує матеріальне і духовне начало, підкреслюючи, що тільки духовне, внутрішнє, моральне вдосконалення приведе людину до щастя. Духовне, внутрішнє начало, на його думку, є основним в людині, а матеріальне, зовнішнє - другорядним. "Серце" - не лише емоційна сфера, за Г. Сковородою, а все духовне життя людини. З вченням про серце пов'язана етична концепція філософа, за якою серце є найважливішою моральною цінністю і основою щастя людини, яке можливе, коли серце "чисте" і "світле". Життя людини - це процес безперервного духовного розвитку, засобом якого є самопізнання. Лише вдивляючись всередину себе, в своє серце, людина стає здатною до такого самопізнання. Саме з цією спроможністю людини пов'язана ідея "сродної праці" Сковороди. "Сродною" є та праця, яка "лягає нам на серце"77 [150].
Однак, не можна забувати, що поняття "серця" Григорій Савович трактує згідно до християнського вчення. Серце є носієм усіх моральних цінностей в тому сенсі, що саме через серце, а не через розум людини з нею спілкується Бог. Бог спрямовує людину до тих чи інших вчинків через її сердечне відчуття, саме тому вона може віднайти своє щастя лише слухаючись свого серця. Вчення Г. Сковороди скоріше можна назвати християнською кардіогносією, ніж кордоцентризмом. Ця традиція сердечного мислення прийшла після хрещення на грунт Київської Русі й простежується у багатьох пам'ятках давньоруської писемності, зберігається вона і у філософії Г. Сковороди.
Поняття "серця" є центральним у філософії романтизму. Представники цього філософського напрямку досліджували духовний світ людини через складність її внутрішньої емоційної культури і людської індивідуальності. Романтизм протиставив класичному "наслідуванню природи" творчу активність митця з його правом на самобутність та оригінальність, підняв мистецтво до рівня найвищої цінності і його сприйняття як вияву глибинної сутності і смислу життєдіяльності, де понад усе цінується творча особистість, її настрої і переживання, прагнення її серця.
Душа, серце є визначальними в творчості видатного представника романтизму, російського письменника за фахом, а українського мислителя не тільки за національністю, а й за складом душі - М. Гоголя. Він, як і Г. Сковорода, називає душу "серцем", яке є глибоким джерелом для пізнання: "Серце людське є безодня невідома; тут ми щохвилини помиляємося". Шлях уникнення помилок, за М. Гоголем, - це улюблена справа людини. Ця ідея співзвучна з ідеєю "сродної праці" Г. Сковороди, де зрідненість людини з улюбленою працею дає можливість використати свою індивідуальність, неповторність і здійснити власний моральний вибір у житті. Микола Гоголь стверджує, що "порив і надхнення рухає душу, а надхненням багато чого схоплюється, чого не дійдеш ніяким вченням і працею"78 [62]. В творчості М. Гоголя серце виступає як емоційний образ і як християнський символ. Можна віднайти в його роботах і думки про внутрішнє життя серця.
Гоголю, як і іншим романтикам, властиві закоханість у природу, обожнення її, злиття з нею, використання її символів, пошуки абсолютної цінності й свідомості останньої межі в світі, через які тільки й лежить шлях до самого світу. Призначення людини полягає в тому, щоб привносити в світ гармонію, добро, красу, працювати над вічним, що є найдорожчим для нас, завдяки чому знайти своє місце в світі. Причина зла, на його думку, - в черствості й мертвості людини, якій бракує глибини чуття, несвідомос
- Київ+380960830922