РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА РЕГУЛЮВАННЯ КРЕДИТНИХ РИЗИКІВ БАНКІВ
2.1. Аналіз стану регулювання кредитних ризиків банків
У ринкових умовах усі банки ризикують. Однак українські банки мають дещо відмінну "культуру ризиків": вони прагнуть заробити більше, і відповідно з вищими ризиками. У провідних країнах світу з метою підтримання стабільності функціонування банки діють обережно й консервативно. Банкіри називають такий підхід "оновленою культурою ризиків" [131, с.25]. Перехід до міжнародних стандартів управління ризиками та покращання культури кредитування вітчизняних банків передбачає врахування переваг і недоліків діючої практики регулювання кредитних ризиків. За цих обставин існує необхідність аналізу показників ефективності функціонування вітчизняних банків, які відображають стан регулювання кредитних ризиків у різні періоди розвитку банківської системи України. Водночас доцільно розглянути і зарубіжний досвід регулювання кредитних ризиків, виявити його переваги і недоліки, обґрунтувати перспективи застосування у вітчизняних банках. Для зручності та системності аналізу виділимо два періоди у діяльності банків України: І період -1991-1999 роки: становлення та формування банківської системи та ІІ період - з 2000 по сьогодні: її розвиток та трансформація. Ці періоди розвитку банківської системи України передбачають різні умови здійснення кредитної діяльності, дію чинників невизначеності та застосування моделей регулювання кредитних ризиків.
Кредитна діяльність банків незалежної України розпочалася із прийняттям 20 березня 1991 року Закону України "Про банки і банківську діяльність", відповідно до якого передбачалося створення Національного банку України та формування комерційних банків. Ці процеси супроводжувалися перерозподілом капіталу шляхом реєстрації та реорганізації банків, високим рівнем інфляції, реформуванням грошової системи, недосконалістю податкового і фінансового законодавства, відсутністю досвіду та кваліфікації у працівників, орієнтацією кредитування на швидкі й високі прибутки. За цих обставин період з 1991 по 1999 роки характеризувався як зростанням обсягів, так і диспропорціями кредитування банками України національної економіки (додаток Д) [65; 131-133]. Динамічне зростання обсягів кредитування відбувається у 1992-1993 роках. Обсяги кредитування національної економіки банками України збільшуються із 0,97млн.грн. у 1991 році до 8873 млн. грн. станом на кінець 1998 року. Стійка тенденція до збільшення обсягів кредитування поєднується із диспропорціями щодо видів кредитних послуг. Так, за період з 1991 до 1997 рр. частка короткострокових кредитів коливалася від 97,5% до 87,6% загального обсягу кредитів. А обсяги довгострокового кредитування зросли лише на кінець 1998 року і склали 18,4% загального обсягу кредитного портфеля банків України. Не став винятком із загальних тенденцій до зростання і рівень кредитних ризиків. За період з 1991 по 1999 роки вітчизняні банки накопичили основну їхню частку. Це призвело до погіршення якості кредитних портфелів, ліквідності банків, банкрутств. За період з 1991 до 1993 роки здійснення кредитної діяльності не потребувало професійного регулювання ризиків. Проблемні кредити погашалися за рахунок інфляції, яка складала понад 10 000% в рік. З середини 1994 року стабілізація економіки і зменшення рівня інфляції призвели до відсутності можливості покриття втрат від кредитування за рахунок інфляційних коливань. При цьому частка проблемних (неповернених та безнадійних) кредитів у структурі кредитного портфеля за період з 1994 по 1995 роки становила близько 35% (за оцінками фахівців до 60%) [65, с.40]. Значна частина цих кредитів зосереджувалася на балансах великих банків. За даними НБУ в результаті відсутності практики регулювання кредитних ризиків у 1992 році збанкрутувало 3 банки, в 1993 - 6, а в 1994 році - 11 банків. Загалом за цей період у стадії зупинення діяльності та банкрутства було понад 40 банків. Динаміка банкрутств у 1993-1994 роках обумовлена зниженням рівня інфляції та стратегією банків, орієнтованою на зростання цін та швидкі надприбутки. З першої десятки українських банків фактично зникли "Економбанк", "INKO", "Відродження". Погіршився стан кредитних портфелів "Укрінбанку", "Укрсоцбанку", "Ощадбанку" та інших системних банків.
Отже, з результатів аналізу випливає, що високий рівень проблемних кредитів є загрозливим чинником банківської діяльності. Дослідження фахівців підтверджують, що частка проблемних кредитів в активах є основним показником надійності банків [82, с.74]. Проблемні кредити банків за період з 1992 по 1995 роки зростали, а кредитні операції не приносили прибутків. За цих умов необхідним було посилене регулювання кредитних ризиків з боку НБУ.
У вітчизняній банківській практиці у 1993-1994 роках були лише поодинокі спроби вирівняти ліквідність банків шляхом надання тимчасових кредитних ресурсів НБУ через рефінансування та стабілізаційні кредити. Такою підтримкою скористалися банки, акціонерами яких були впливові представники уряду, політики, бізнесу. При цьому аналітики НБУ покладали надії на те, що банки справляться із проблемами самотужки [65]. Однак, в результаті цього протягом 1996-1999 років у стані санації, ліквідації та реформування було понад 20 банків, що свідчило про нестабільність функціонування банківської системи України.
Першим важливим кроком щодо обмеження кредитних ризиків та призупинення банкрутств стало розробляння разом із фахівцями Асоціації українських банків (АУБ) положення "Про економічні нормативи діяльності комерційних банків", на основі якого було підготовлено Інструкцію № 10 "Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків". Серед досягнень українських банкірів зменшення ставки оподаткування банків, скасування рішень НБУ щодо обмеження надання міжбанківських кредитів, а також заборони кредитування через встановлення "кредитних стель" [82, с.21]. Ключовим моментом регулювання кредитних ризиків банків України у цей період стала діяль