РОЗДІЛ 2
АНАЛІТИЧНА ОЦІНКА СИСТЕМИ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В УКРАЇНІ
2.1. Становлення системи валютного регулювання і контролю в Україні
Протягом усієї вітчизняної історії зовнішньоекономічні зв'язки України характеризувались високим ступенем централізації державного регулювання.
У становленні та розвитку валютного регулювання у радянській та пострадянській Україні умовно можна виділити декілька основних етапів (додаток С).
Перший етап - до 1986 року. Основу валютної системи СРСР в цей період складала валютна монополія держави, яка мала виключне право володіння та розпорядження іноземною валютою. Основними джерелами надходження в СРСР валютних коштів були доходи від експорту, також монополізованого державою, суми залучених валютних кредитів та нагромаджені внутрішні резерви (природне дорогоцінне каміння, дорогоцінні метали).
Використання валютних цінностей (доходів від експорту в іноземній валюті, залучених валютних кредитів та нагромаджених золотовалютних резервів) в умовах державно-командної системи в СРСР здійснювалось державою (в особі Держплану СРСР, Мінфіну СРСР, Держбанку СРСР) на плановій основі. Валютні плани держави, які містили дані про джерела та обсяги надходжень, а також напрями та суми витрат валютних коштів, затверджувались у складі системи народногосподарських планів Верховною Радою СРСР. Органи державної влади СРСР, місцеві органи влади, підприємства та організації отримували виділені їм валютні кошти через єдину валютну касу держави. Це знижувало стимули підприємств до підвищення конкурентноздатності своєї продукції і в кінцевому підсумку зумовлювало суттєве відставання радянської економіки (за винятком оборонної промисловості) від західних країн. Обіг валюти та валютних цінностей всередині країни переслідувалось у кримінальному порядку.
Важливим етапом на шляху відмови від валютної монополії держави стало прийняття у 1986 р. постанови Ради міністрів СРСР № 1535 та 1537, відповідно до яких підприємства отримували у своє розпорядження частину валютної експортної виручки та обмежене право її використання на власні потреби. Ці постанови започаткували другий етап розвитку валютного регулювання і валютного контролю у колишньому СРСР.
Починається процес децентралізації (лібералізації) зовнішньоекономічної діяльності, у ході якого майже усі суб'єкти господарської діяльності (підприємства, установи, організації) отримали право прямого виходу на зовнішні ринки. Встановлюється та розвивається система валютних відрахувань, за якої іноземна валюта, що надходить, розподіляється у визначених пропорціях між державою та підприємством, що експортувало товари, роботи чи послуги. Підприємство-експортер отримує право мати власні валютні фонди. Згідно з новим порядком підприємства-експортери повинні були відраховувати 40% валютної виручки у бюджет держави (з 1991 р. - у бюджет України).
Податок на валютну виручку було збережено в Україні до 1992 р., ставки податку коливались по галузях від 25 до 50% за операціями, що виконувались на основі грошових розрахунків. За бартерними угодами передбачався окремий порядок. Обслуговування зовнішньоекономічної діяльності на цьому етапі вже виконувалось Укрексімбанком (створеним у 1990 р.). Таким чином, у якості власника валютних коштів тепер виступає не тільки держава, але й підприємство-експортер.
Протягом цього періоду був відсутнім спеціальний орган валютного регулювання і валютного контролю (його роль, поряд з іншими функціями, фактично виконувала Державна зовнішньоекономічна комісія Ради Міністрів СРСР), а джерелами валютного законодавства були рішення ради Міністрів СРСР, а також нормативні акти міністерств та відомств.
Нові реалії валютних відносин (порушення планових основ валютних відносин країни із зовнішнім світом, швидке зростання кількості учасників зовнішньоекономічних зв'язків та комерційних банків) привели до розуміння необхідності їх правового закріплення, регулювання та контролю валютних відносин, створення єдиних правил здійснення валютних операцій, надання функцій органу валютного контролю одному із органів державного управління. Це слугувало основою для розробки у 1990 р. проекту спеціального закону СРСР про валютне регулювання.
Система валютного регулювання в Україні формувалась у складних і суперечливих соціально-економічних умовах. Вони характеризувались різким падінням обсягів виробництва, розривом традиційних господарських зв'язків між республіками СРСР та колишньої Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), гіперінфляцією, посиленням хаотичних процесів в економіці.
У спадок від Державного банку СРСР Україні залишилась система цілковитої відсутності валютного регулювання:
- комерційні банки самостійно визначали курси за своїми операціями без будь-яких обмежень (система вільного плавання курсів);
- юридичні особи мали практично необмежене право на придбання іноземної валюти (навіть підприємства, які не були суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, могли здійснювати операції з купівлі-продажу валюти, використовуючи право на обіг іноземної валюти на території України);
- експортери не були зобов'язані продавати валютні надходження банкам (у зв'язку з цим на валютному ринку попит з боку імпортерів постійно перевищував пропозицію);
- не встановлювались обмеження "відкритих валютних позицій" для комерційних банків (що не дозволяло Національному банку концентрувати валютні ресурси для забезпечення можливості підтримки курсу національної валюти);
- не було відрегульовано у законодавчому порядку правило контролю за експортом капіталу (в т.ч. продаж валюти громадянам та вивіз її за кордон);
- не було забезпечено законодавством монопольне право банківських установ на здійснення валютних операцій (у зв'язку з цим значна сума, переважно готівкової іноземної валюти, оберталась поза банківською системою).
На практиці використання такої системи означало реальне введення режиму конвертованості валюти без попереднього забезпечення її економічн
- Київ+380960830922