РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Об'єм клінічного дослідження.
Обстежено 248 жінок з мимовільними викиднями в І триместрі вагітності на наявність в крові імуноглобулінів класу М і G методом імуноферментного аналізу до вірусу простого герпесу типу 2 (ВПГ-2) та цитомегаловірусу (ЦМВ), хламідій та токсоплазм. У всіх жінок був виключений ендокринний генез мимовільних викиднів.
Всі жінки перебували на стаціонарному лікуванні в гінекологічних відділеннях №1 та №2 Івано-Франківського міського клінічного пологового будинку.
Аналіз за даними анамнезу та клінічні обстеження 248 пацієнток з мимовільними викиднями дозволили виявити групу жінок (213 осіб) з обтяженим акушерським анамнезом або хронічними рецидивуючими захворюваннями сечо-статевої системи.
У 208 (97,6%) хворих з обтяженим акушерсько-гінекологічним анамнезом методом імуноферментного аналізу виявлено IgG до цитомегаловірусу та вірусу простого герпесу ІІ типу, з них у 77 жінок (37%) були виявлені IgM до одного з двох вище згаданих типів герпесвірусів. В одному випадку, що становить 0,04%, були виявлені лише ІgM до вірусу простого герпесу 2 типу, що свідчить про первинну інфекцію.
Переважна більшість пацієнток (97,6 %) з мимовільними викиднями і обтяженим акушерсько-гінекологічним анамнезом є серопозитивними до цитомегаловірусу та вірусу простого герпесу ІІ типу, а у 37 % випадків має місце активація вірусної інфекції.
Отже, переважна більшість пацієнток з мимовільними викиднями і обтяженим акушерським анамнезом (97,6%) є серопозитивними до ЦМВ та ВПГ ІІ типу, а у 37% випадків має місце активація одного з герпесвірусів.
Для вивчення імуного статусу жінок з мимовільними викиднями вірусної та невірусної етіології обстежені нами пацієнтки були поділені на групи наступним чином: І-ша група складалася із 37 жінок з мимовільними викиднями на тлі хронічної персистенції герпесвірусної інфекції з активацією цитомегаловірусної інфекції, до ІІ-ї групи ми віднесли 40 жінок з персистуючою герпесвірусною інфекцією та мимовільними викиднями, що спричинені активацією вірусу простого герпесу ІІ типу, ІІІ-тя група - 30 жінок з мимовільними викиднями невірусної етіології, ІV-та група - 22 практично здорових жінок з фізіологічним перебігом вагітності, яким проводилось обстеженя двічі: в І триместрі гестації відразу після переривання вагітності за бажанням пацієнтки та через 10-12 місяців (група порівняння).
З метою вивчення ефективності використання препарату амізон у комплексній противірусній терапії у жінок з мимовільними викиднями на тлі активованої цитомегаловірусної інфекції обстежуваних пацієнток було поділено на дві підгрупи. До Іа підгрупи ми включили 19 жінок з мимовільними викиднями на тлі активації цитомегаловірусної інфекції, які лікувались за комплексною загальноприйнятою традиційною методикою. Жінки отримували герпевір (ацикловір) по 200 мг 5 раз на добу 7 днів, циклоферон 12,5% по 2 мл дом'язево 1 раз на добу на 1,2,4,6 день лікування, карсіл по 1 капсулі тричі на день [4,63,134,218,212,]. Іb підгрупа складалася з 18 жінок з мимовільними викиднями та активованою цитомегаловірусною інфекцією, яким у комплексі з етіотропною противірусною терапією було призначено амізон.
Контрольну групу склали 22 практично здорових осіб жіночої статі репродуктивного віку. У жодної з обстежених жінок цієї групи не було виявлено ознак наявності вірусної інфекції урогенітального тракту.
За аналогічною схемою ми вивчали ефективність препарату амізон у комплексній противірусній терапії у жінок з мимовільними викиднями на тлі активованої герпетичної інфекції ІІ типу. Обстежуваних пацієнток було поділено на дві групи. До ІІа підгрупи ми віднесли 20 жінок з мимовільними викиднями з активованою герпетичною інфекцією ІІ типу, які отримували загальноприйняту противірусну терапію. ІІб пігрупа об'єднувала 20 жінок з мимовільними викиднями на тлі активації вірусу простого герпесу ІІ типу у комплексі з етіотропною противірусною терапією, яким призначено амізон. В контрольну групу ми включили 22 практично здорових осіб жіночої статі репродуктивного віку, у яких не було виявлено ознак наявності вірусної інфекції урогенітального тракту.
Амізон пацієнткам ми призначали за такою схемою: 0,25 г (1таблетка)
3-4 рази на добу внутрішньо після їди, не розжовуючи протягом 7 днів. Лікування амізоном розпочинали відразу ж після вишкрібання порожнини матки. Таке призначення амізону оправдане не тільки імуномодулюючим, а й знеболюючим, протизапальним та жарознижуючим ефектом. Через 4-5 місяців лікування амізоном повторили за такою ж схемою і розпочали в перший день менструального циклу в комплексі з аскорбіновою кислотою 500мг 2 рази на добу та вітаміном Е 200 мг на добу (протирецидивне лікування)
При цьому слід зауважити, що всі виділені групи обстежених хворих були репрезентативні між собою за віком, клінічними проявами патології. Усі обстежені жінки проживали в одному регіоні, характеризувалися відносно однаковими умовами побуту і життя, дією ідентичних факторів навколишнього середовища.
Клініко-лабораторні методи обстеження проводились згідно з рекомендаціями Дранніка Г.М. [49] для клінічного імунолога при лікуванні жінок з обтяженим акушерсько-гінекологічним анамнезом і вторинним імунодефіцитом:
1. Імунограму жінкам дітородного віку бажано не визначати в період овуляції і менструації.
2. Контрольне визначення імунограми слід проводити не раніше, ніж через 1-2 місяці після лікування, так як клінічне покращення випереджає корекцію імунітету.
На кожну пацієнтку була заведена індивідуальна карта обстеження хворого, в яку, крім даних історії хвороби, були включені дані клінічного, цитологічного, серологічного, імунологічного методів обстеження.
Критерієм ефективності проведеного лікування вірусної інфекції у жінок з мимовільними викиднями були: нормалізація імунологічних параметрів, стійка ремісія вірусного захворювання, а також протікання