РОЗДІЛ 2. МІФОЛОГІЧНІ КАТЕГОРІЇ ГРИ
2.1 Конструювання ігрового часу
Виходячи з того, що ігрова сутність лежить в основі людської культури маємо дослідити взаємовплив ігрової культури і міфічних смислів, за допомогою яких міф кристалізується, виявляє себе у вигляді речей і образів. Головними параметрами за якими міф живе у свідомості людини є сакральний час і простір. Тому на перше місце постає проблема міфологемного окреслення простору в грі, надання йому часових конфігурацій. Визначення цих одиниць є дуже важливим кроком для розуміння міфо-ритуального життя [Топоров, 1982, с. 16]. Гра відбувається у відповідних часових проміжках, має певні просторові означення. "Особливий ігровий простір" і "особливий ігровий час" відмінні від звичайного повсякденного прояву цих категорій [Шинкаренко, 2005, с. 67]. Правила гри моделюють час і простір, які мають сакральне означення, але воно виступає у приглушеному вигляді
2.1.1. Початок гри як початок часу. Обов'язковим правилом усіх ігор є жеребкування. Саме воно за допомогою відповідних "магічних" дій маркує простір і час. Г. Виноградов дав влучне означення жеребкуванню - "ігрові прелюдії" [Виноградов, 1930, с. 33]. Воно тісно пов'язане з грою, дає поштовх іграм і стає об'єктивним способом регуляції відносин під час гри [Осорина, 1983, с. 48].
Дитяча ігрова культура має в своєму арсеналі різноманітні способи жеребкування [Покровский, 1887, с. 264]. Назвемо найбільш вживані з них. Одним із найрозповсюджених способів визначення послідовності гри було жеребкування за допомогою палиці. Воно мало два різновиди. За першим з них - всі кидають свої палиці перед собою і той, хто закинув її найближче ("Шкопирть", "Нямкало", "Шкопирта", "Шкарда"), починає "водити". За іншим видом кидають палиці на відстань різноманітними способами. Останній вид жеребкування застосовують виключно у іграх, де головним знаряддям гри є палиці [Покровский, 1887, с. 59]. Більш уживаний був прийом міряння на палицях. Воно протікало у такий спосіб: усі гравці перехоплювали палицю правою рукою знизу догори, поки вона не закінчиться. Для ігор двома партіями у жеребкуванні приймали участь представники партій - "матки" (спритні гравці), той хто сягав верха палиці найменувався "старшою маткою" [Иванов, 1889, с. 28]. Зазвичай перевагу учасник, який закінчив акт жеребкування, - йому надається право почати гру. Ця перевага фіксується за допомогою терміна "верхи", "отримати гору" [Покровский, 1887, с. 264]. За домовленістю, той, чия рука опинилася зверху інших рук ("рука прийшлася зверху") починає гру. Цей спосіб має різні особливості проведення [Покровский, 1887, с. 59]. У грі "Плаз" дії розпочинає той, чия рука опинилася під рукою "верхнього". Цей гравець займає невигідне положення і називається "нижнім" [Иванов, 1889, с. 18]. У грі "Кляк" ігрове дійство розпочинає або "верхній" або "нижній", залежно від того, як домовилися гравці [Иванов, 1889, с. 22].
Міряння на палицях дуже нагадує давній ритуал створення мірки, який був детально описаний М. Толстим. Чоловіки збиралися у коло числом десять і перехоплювали палицю кулаками з низу до гори, у такий спосіб палка вимірювалася і відрізалася - утворювалася мірка [Толстой, 1984, с. 63]. Синонімічність обряду утворенням мірки і відтворення дитячого жеребкування досить прозора. Використання рук саме для міряння зумовлене уявленням про те, що рука є частиною людського тіла, яка співвідноситься з рахунком [Топоров, 1992, с. 146]. За допомогою рук робилася не тільки мірка, але й палка для гри, перехоплення рук супроводжувалося при цьому символічним діалогом. Процес жеребкування в своїй основі має принцип вимірювання, надання гравцям певної мірки або знаку (імені, символу).
Таким чином, палиця, яка використовувалася під час жеребкування, відігравала роль певної мірки. Мірка (міра) завжди стало асоціюється з рахунком. Адже рахунок і міра є амбівалентними. Будь-яке вимірювання супроводжується рахунком і навпаки - рахування чогось є його мірою. На це вказують способи записування і фіксування певних кількостей і об'ємів у неписьменних. Нагадаємо, що саме палиці застосовувалися неписемними для проведення різного роду розрахункових операцій [АНФРФ ІМФЕ. - Ф. 1-3. - Од. зб. 85. - Арк. 1]. З огляду на це, можемо констатувати стале поєднання співвіднесення понять рахунок=мірка (палиця, цурка, бірка), представлене у багатьох народів. Зазначимо, що символіка палиці настільки співвідноситься з означенням рахунку, що інколи при жеребкування рахували не гравців, а їх палиці. У грі "Дук" один із гравців брав до рук "свинку" (дерев'яну кулю), ударяв послідовно нею по палиці кожного гравця і виголошував лічилку: "Одні ряди, другі ряди, покупщики-старунщики, візенські жереби, татарські вори, счетки-блетки, доктор вон" [Иванов, 1889, с. 14]. Одним із видів міряння було рахування кулаків. У грі "Масловий м'яч" гравці виконуючи жеребкування, б'ють по руках і рахують при цьому до десяти. Ті, на кому закінчився рахунок "дев'ять" складають одну партію, а рахунок "десять" - іншу [Иванов, 1889, с. 3].
Жеребкування проводилося за допомогою не тільки палиці, а й різноманітних предметів. Гравці навмання витягають предмети, один з яких має певні ознаки. Зазвичай такими предметами є тоненькі палички або соломинки. Наприклад, у грі "Заплеухи" всі, що взяли соломинки з кілечками, залишаються в "городку", інші "йдуть ховатися за скирдами і сараями" [Иванов, 1889, с. 51].
Поряд з мірянням за допомогою предметів фіксуємо у жеребкуванні присвоєння гравцям різних символів або назв. Наприклад, така форма жеребкування відбувалася під час розподілу гравців на дві команди. У того, хто набирає собі команду, запитують: "Дуб чи береза", а він/вона має назвати обраного, якому на час гри дали відповідну назву, маркер. Такий спосіб жеребкування був визначений Є. Покровським як вгадування [Покровский, 1887, с. 67].
Найулюбленішою формою жеребкування серед дітей були все ж таки лічилки. Слід зауважити, що діти використовували для цьоговелику кільк