РОЗДІЛ 2
ОСНОВНІ РИСИ ГЕОЛОГІЧНОЇ БУДОВИ ЗАХІДНОЇ ЧАСТИНИ ІНГУЛЬСЬКОГО МЕГАБЛОКУ ТА ТЕКТОНІЧНА ПОЗИЦІЯ ЛИПНЯЗЬКОЇ ГРАНІТО-ГНЕЙСОВОЇ СТРУКТУРИ
Згідно геолого-структурного районування кристалічного фундаменту УЩ ЛГГС розташована в центральній частині Братського синклінорію Інгульського мегаблоку.
Докембрійська основа УЩ має блокову будову. Згідно [30] він поділяється на шість мегаблоків: Волинський, Росинсько-Тікичський, Дністровсько-Бузький, Інгульський, Середньопридніпровський та Приазовський (Додаток А). Границями між Приазовським і Середньопридніп-ровським, Середньопридніпровським і Інгульським мегаблоками є достатньо чітко проявлені меридіональні Оріхівсько-Павлоградська та Інгулецько-Криворізька шовні зони. Менш чітко проявленою є субмеридіональна Голованівська шовна зона, що розділяє Інгульський і Росинсько-Тікицький мегаблоки.
"В основі майже усіх мегаблоків (окрім Волинського) залягає товща палеоархейських плагіогнейсів і кристалічних сланців, що метаморфізовані в умовах амфіболітової або гранулітової фації. Серед них спостерігаються згідні з елементами залягання метаморфічних порід тіла гранітоїдів, найчастіше представлені плагіогранітами, тоналітами та ендербітами. Подекуди зустрічаються також і розшаровані мафіт-ультрамафітові інтрузиви... Верхні частини розрізів мегаблоків суттєво розрізняються як за віком, так і за складом. Так, у Середньопридніпровському мегаблоці, а подекуди і в Приазовському - мезоархейські зеленокам'яні осадово-вулканогенні товщі; у Дністровсько-Бузькому, а частково також і в Інгульському та Приазовському - це глибокометаморфізовані (в умовах гранулітової та високої амфіболітової фацій) теригенно-осадові товщі; у Волинському та у значній частині Інгульського мегаблоку - палеопротерозойські метаосадові товщі, що метаморфізовані в умовах епідот-амфіболітової та амфіболітової фацій; у Росинсько-Тікицькому - суттєво вулканогенна метабазитова товща порід" [30, с. 7-11].
Геологічними дослідженнями в межах Інгульського (Кіровоградського) мегаблоку займалися: М.І. Безбородько, Ю.І. Половінкіна, Л.Г. Ткачук, В.І. Лучицький, Г.К. Кужелов та ін. [31-47].
Огляд робіт щодо основних аспектів геологічної будови Інгульського мегаблоку висвітлений у [16]. Наведемо деякі з них.
Інгульський мегаблок розміщений в центральній частині УЩ. Із заходу від Росинсько-Тікицького і Дністровсько-Бузького мегаблоків він відокремлюється Голованівською шовною зоною. На схід від цього уступу потужність кори 36-42 км, а на захід - 62-67 км [48, 30]. "У східній частині шовної зони всі три шари земної кори мають нормальну середню потужність, тоді як у західній базальтовий шар і коромантійна суміш складають більше за 60 %, а гранітний і діоритовий шари є сильно скороченими. Геофізиками та геологами тут фіксується серія насувів і підсувів, сполучених із Тальнівським розломом. Останній, разом з Первомайським, розглядається як крайова зона великої насувно-підсувної структури.
У межах мегаблоку потужність кори порівняно невелика (35-45 км), а рельєф розділу М рівний, піднятий у його східній частині і помітно диференційований у західній. Остання має граніт-діоритовий склад кори при збільшеній потужності діоритового шару, а східна - більш гранітний, причому в її південній частині базальтовий шар майже цілком зникає. Передбачається, що це пов'язано з розтягненням кори на стадії платформенної активізації і укорінення Новоукраїнської та Корсунь-Новомиргородської інтрузій" [30, с. 23].
Розріз гнейсово-кристалосланцевих утворень Інгульського мегаблоку представлений інгуло-інгулецькою серією ранньопротерозойського віку. У східній частині, за даними глибокого буріння і сейсмозондування, встановлені гнейсово-мігматитова товща палеоархейської аульської серії та зеленокам?яні утворення мезоархейської конкської серії. В південно-західній частині мегаблоку відмічені гнейси та кристалосланці гранулітової фації метаморфізму палеоархейської дністровсько-бузької серії [30].
Нижню частину інгуло-інгулецької серії складають світи, поширені у Західно-Інгулецькій смузі (знизу вверх): зеленоріченська (матабазити, біотитові, гранат-біотитові, силіманіт-гранат-біотитові гнейси, кварцити), артемівська (залізисті кварцити та скарноїди) і радіонівська (метапеліти - кварц-біотитові, кварц-графітові, біотит-гранатові плагіогнейси, а також актинолітові і діопсидові плагіогнейси, карбонатні породи, кварцити). Верхню половину серії представляють світи, поширені в Братському та Інгульському синклінорії і мають в цих структурах різні назви. В Братському синклінорії - це світи (знизу вверх): кам'янно-костоватська (гіперстенвміщуючі плагіогнейси - гіперстенові, біотит-гіперстенові, гранат-біотит-гіперстенові) та рощахівська (метапеліти), а в Інгульському - спасівська (піроксенвміщуючі гнейси) і чечеліївська (метапеліти). Контакти між світами повсюдно згідні [16, 30]. Геологічна будова Інгуло-Інгулецького району схематично показана на рисунку 2.1а.
Однією з головних особливостей тектоніки Інгульського мегаблоку є лінійно видовжені в північно-західному до субширотного напрямку структури із субвертикальним падінням та крупні, витягнуті на десятки кілометрів розривні порушення.
Г.І. Каляєв та А.Н. Комаров зазначений мегаблок розглядають як протоплатформенний блок антиклінорної будови [35]. І.Б. Щербаков зазначає, що ні з одним із цих визначень не можна погодитись, оскільки "по-перше, блок складений порівняно молодими утвореннями, по-друге, в цілому є синклінорним" [16, с. 172] (рис. 2.1б, 2.2).
А.Г. Валасіс вважає, що структурний план Кіровоградського (Інгульського) мегаблоку представляє собою "поєднання горстових піднять архейської основи та зон лінійних, складно-складчастих, нижньопротерозойських суперкрустальних утворень" [41, с. 107].
В.М. Клочков, Ю.К. Пійяр та ін. Інгульський мегаблок інтерпретують, як Кіровоградський орогенний пояс "який утворився внаслідок поступової геодинамічної еволюції неоархейського крайового басейну в палеопротерозойський залишко
- Київ+380960830922