Соціально-педагогічні умови розвитку обдарованих дітей у центрах науково-технічної творчості

РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ТА ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА АПРОБАЦІЯ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНИХ УМОВ РОЗВИТКУ ОБДАРОВАНИХ ДІТЕЙ У ЦЕНТРАХ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ТВОРЧОСТІ
2.1. Педагогічне обґрунтування оптимального діяльнісного середовища та соціально-педагогічних умов розвитку обдарованих дітей у центрах науково-технічної творчості
Поняття обдарованість в психолого-педагогічній літературі часто вживається в двох значеннях: як своєрідне поєднання здібностей, що визначає ефективність діяльності; як сукупність задатків, що можуть сприяти розвитку певних здібностей людини. Оскільки найбільш продуктивним напрямком дослідження обдарованості більшість авторів вважають її дослідження в генезисі, то обидва визначення мають право на існування, необхідно лише вказувати, що розуміється під обдарованістю в кожному конкретному випадку з метою уникнення непорозумінь.
Коли мова йде про раннє виявлення обдарованих дітей, поняття обдарованість вживається у другому значенні, як сукупність задатків, які можуть розвинутися, а можуть і не розвинутися до високого рівня здібностей. Тобто мова, власне, йде про потенційно обдарованих дітей. Коли ж говорять про обдарованих людей, що вже реалізувалися, то мають на увазі саме перше значення поняття обдарованості як індивідуального поєднання високого рівня здібностей.
Виходячи із теоретичної моделі обдарованості як складного, синтетичного, системного утворення Б.Теплов сформулював основний принцип, яким керувалися більшість дослідників при вивченні явищ обдарованості. "Наш підхід до проблеми обдарованості повинен бути прямо протилежним традиційному: проблема обдарованості є проблема насамперед якісна, а не кількісна. Психологія повинна ставити своєю ціллю дати практиці способи аналізу обдарованості людей в різних областях, а зовсім не прийоми вимірювання цієї обдарованості. Адже не те головне, що одні люди більше, а другі менше обдаровані. Незмірне важливіше те, що різні люди мають різну обдарованість і різні здібності, різні не в кількісному, а у якісному відношенні". І далі: "Центральним завданням психології обдарованості б зовсім не ранжування людей по висоті їх обдарованості, а встановлення способів наукового аналізу якісних особливостей обдарованості і здібностей" [218].
Останні роботи, присвячені проблемі обдарованості, розвивають даний підхід. О.Матюшкін розглядав обдарованість як єдину інтегративну структуру, що проявляється на всіх рівнях індивідуального розвитку і включає в себе:
а) домінуючу роль пізнавальної мотивації,
б) дослідницьку творчу активність, яка виражається в знаходженні нового, в постановці і вирішенні проблем,
в) можливості досягнення оригінальних рішень,
г) можливості прогнозування і передбачення,
д) здатності до створення ідеальних еталонів, що забезпечують високі естетичні, моральні, інтелектуальні оцінки" [146].
В.Моляко визначає обдарованість як системне утворення особистості, що є координатором, регулятором, стимулятором творчої діяльності, сприяє знаходженню таких рішень, які дають можливість людині краще пристосовуватися до світу, оточення, інших людей і до самої себе. Загальну структуру обдарованості як системного утворення складають біофізіологічні, анатомо-фізіологічні задатки, сенсорно-перцептивні блоки, що характеризуються підвищеною чутливістю, інтелектуальні і мислительні можливості, що дозволяють оцінювати нові ситуації і вирішувати нові проблеми, емоційно-вольові структури, що визначають тривалі домінантні орієнтації і їх штучне підтримання, високий рівень продукування нових образів, фантазія, уява і цілий ряд інших [152].
Інтегративні підходи до дослідження обдарованості, незважаючи на відмінність моделей цієї інтеграції, .які даються різними дослідниками, 8 закономірною тенденцією в розвитку психологічної науки. Починаючи з досліджень В.Штерна, який під обдарованістю розумів насамперед здатність свідомості пристосовувати людину до нових вимог, ідея цілісного підходу розвивалася Л.Гуровою, Н.Лейтесом, Г.Мелхорн, В.Моляко, К.Перлет, В.Сібрвальд, К.Хеллер, В.Чудновським, В.Шадриковим та ін.
Загальними підвалинами обдарованості, за М.О.Холодною та Р.О.Семеновою, виступають високі рівні духовного (сфери цінностей та смислів) і психічного розвитку та інтелектуальної зрілості особистості [229]. Вказані сфери набирають інтенсивного темпу розвитку в юнацькому віці, в кінці якого можна говорити про їх міцність.
Психологічний зміст етапу юності пов`язується з інтенсивним розвитком самосвідомості та інтелектуальним дозріванням. Постають соціальні проблеми необхідності вибору життєвої орієнтації, розв'язання задач професійного самовизначення і включення в більш багатоаспектне життя суспільства. Динаміка розвитку в юнацькому віці, а особливо на етапі ранньої юності залежить від ряду умов. Однією з них є особливості спілкування зі значущими людьми, які суттєво впливають на процес самовизначення особистості. В юнацькому віці обдарована особистість, як правило, має ідеал творчої особистості. До нього вони ніби приміряють своє "Я" - якими б хотіли бути в дорослому віці. Тому юнаки вперто прагнуть до самовдосконалення, з метою найбільш повного використання своїх можливостей.
Новоутвореннями цього віку в формуванні психічних процесів є розвиток абстрактного і логічного мислення. Мислення у юнаків більш організоване і послідовне, стає більш обґрунтованим і критичним. Саме для цього віку характерне вживання епітетів творчого мислення: проникливість, критичність, швидкість тощо. Юнаки та дівчата мають можливість володіти науковими способами пізнання, високим рівнем узагальнення, абстрагування, мають тенденцію до причинно-наслідкового пояснення явищ, уміння доводити свої погляди, аргументувати свої думки. Пізнавальні інтереси стають більш диференційованими, широкими і довільними. М.Д.Левітов запевняє, що "тільки в старших класах інтерес до навчального предмета переростає в інтерес до науки, яку даний навчальний предмет подає" [130].
Диференціація навчальних інтере