Поняття службової особи у кримінальному праві України.

РОЗДІЛ 2
ОЗНАКИ СЛУЖБОВОЇ ОСОБИ ЯК СУБ'ЄКТА ЗЛОЧИНУ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ
2.1. Поняття службової особи за чинним кримінальним законодавством України
У КК України 2001 р. визначення поняття службової особи міститься в п.1 примітки до ст. 364. У літературі висловлювали слушну пропозицію про те, щоб визначення названого терміну перемістити в ,,термінологічний розділ'' [128, c.122]. Відповідно до чинного нормативного визначення службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням. Службовими особами визнаються також іноземці або особи без громадянства, які виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов'язки [129]. Варто наголосити на тому, що деяким науковцям видається, що настав час взагалі відмовитися від використання в КК поняття ,,службова особа'' [130, c.241]. Необхідно звернути увагу також на те, що в п.1 примітки до ст. 423 КК України подано визначення поняття військових службових осіб, під якими розуміються військові начальники, а також інші військовослужбовці, які обіймають постійно чи тимчасово посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним дорученням повноважного командування. Наведене визначення принципово не відрізняється від дефініції розглядуваного спеціального суб'єкта злочину і не містить вказівки на якусь категорію осіб, яких не можна було б визнати службовими в контексті п.1 примітки до ст. 364 КК України. У зв'язку з цим, видається, що визначення військових службових осіб є зайвим і має бути виключено з КК України.
У ході дисертаційного дослідження було опитано 210 працівників прокуратури (58,4 %) та суду (41,6 %), віком від 22 до 60 років, зі стажем роботи від 1 місяця до 30 років (додаток А). 6,9 % респондентів вважають законодавче визначення поняття службової особи повним, вичерпним, таким на підставі якого просто і легко вирішити питання про приналежність до службових осіб деяких категорій працівників; на думку 86,8 % опитаних, воно є придатним для застосування в типових випадках (коли службовий статус особи не викликає сумнівів); з позиції 6 % інформаторів - на основі такого визначення важко вирішити, чи є особа суб'єктом відповідних злочинів, а 0,3 % працівників переконані, що необхідно з такої дефініції викинути ознаку ,,обіймання посади'', оскільки це перешкоджає притягненню до кримінальної відповідальності як службових осіб приватних підприємців.
Правова література звертає увагу на те, що застосування законодавчих дефініцій у текстах відповідних нормативно-правових актів - один зі способів забезпечити ясність нормативного припису та зрозумілість наміру законодавця. Будь-яке визначення відображає предмет не повністю, воно відбирає тільки істотні ознаки, полишаючи поза своїм змістом низку інших властивих предметові ознак. Водночас сукупність таких істотних ознак має бути достатньою для реалізації двох пізнавальних (гносеологічних) завдань, що виконує визначення: з'ясувати властивості визначуваного предмета та відмежувати його від інших суміжних предметів чи явищ [110, c.28]. В.Непийвода також стверджує, що формулювання в юридичній термінології і фразеології повинні бути точними, науково обґрунтованими, не допускати довільного тлумачення [131, c.76]. Наведена ж дефініція, на нашу думку, сформульована дещо некоректно, адже якщо буквально тлумачити її зміст, то можна прийти до висновку, що одного факту обіймання постійно чи тимчасово на підприємстві, в установі чи організації незалежно від форми власності посади, пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, є достатньо для визнання особи службовою, незалежно від того, чи виконує особа ці обов'язки, чи ні. У теорії кримінального права і судовій практиці загальновідомо, що для того, щоб особа була визнана службовою, необхідно фактично виконувати дані обов'язки. Видається, що це визначення було б більш зрозумілим і точним, якби в ньому йшлося не про обіймання посади, пов'язаної з виконанням відповідних обов'язків, а про виконання відповідних обов'язків. Також у наведеному визначенні наявна тавтологія, тобто ,,повторне позначення вже названого поняття іншим словом або виразом без додаткового уточнення його змісту'' [132, c.419], оскільки в ньому сказано таке: ,,службовими особами є особи''. У зв'язку з цим пропонуємо викреслити слово ,,особами'' з цитованого визначення. Окрім того, оскільки дефініція - це ,,стисле логічне визначення, яке містить найістотніші ознаки визначуваного поняття'' [133, c.290], що визначають якісну відмінність службової особи від іншого суб'єкта злочину, то вбачаємо за необхідне звернути увагу ще на низку її недоліків. Так, надлишкова, на нашу думку, вказівка на те, що функції представника влади здійснюють, а посади, пов'язані із виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, обіймають ,,постійно чи тимчасово'', через те, що якийсь інший варіант здійснення повноважень у часі є просто неможливим. Недоцільно подавати припис про те, що службовою визнають особу, яка обіймає відповідні посади на підприємствах, в установах чи організаціях ,,незалежно від форми власності''. Якщо, на думку законодавця, ця властивість відповідного підприємства, установи, організації не впливає на вирішення питання про визнання особи службовою, то і згадка про неї не має змістового навантаження, лише захаращує текст закону. Зайве, на нашу думку, також акцентування на тому, що службовими особами визнають іноземців або осіб без громадянства, які виконують відповідні обов'язки. Справа в тому, що загальне положення, що міститься у ст. 26 Конституції України, передбачає, що інозем