РОЗДІЛ 2
ПОЗАІНТЕНЦІЙНІ МІЖТЕКСТОВІ ЗВ'ЯЗКИ РОМАНУ "ВОГНЕМ І МЕЧЕМ"
Певна група генетичних текстів роману "Вогнем і мечем" порівняно важко піддається емпіричному виявленню навіть у колі зразкових читачів, на відміну від добре помітної присутності старопольської чи романтичної літературних традицій. Тут інтертекстуальні зв'язки були поглинуті й асимільовані стилістичною структурою тексту. Елементи змісту й форми джерела стали звичайними конструкційними елементами нової художньої структури, а їхнє походження не набуло знакового характеру. Автор використовує генетичні мотиви так, як ми користуємося словами у мовленні, не розмірковуючи, хто, в яких обставинах і з якою метою їх уживав, ані над їхньою етимологією. Не відбувається актуалізації джерельного контексту, а інтертекстуальні зв'язки підпорядковуються актуальним завданням оповіді в романі, їхнє упізнання не є обов'язковим для розуміння. Не суттєво, звідки саме походить даний мотив і що він значив колись, навіть якщо ми чудово це знаємо. Важливо тільки те, що він значить тепер, яку виконує роль. Це свого роду інформаційний додаток, а не внесок до цілісної семантичної структури тексту, здатний якимось чином модифікувати її.
У зв'язку з цим виникає питання, чи дані зв'язки входять до сфери інтертекстуальності. Адже М.Гловінський значеннєву релевантість вважає визначальною рисою всіх інтертекстуальних явищ. На його думку, значеннєво не релевантні міжтекстові чи міжстильові зв'язки виходять поза сферу інтертекстуальності [168, с. 78, 86]. Однак, на думку М.Ріффатерра, кожний текст занурений в інтертекстуальний простір і несе у своїй структурі відбиток тих зв'язків, які він називає "слідами інтертексту [282, с. 297]", тобто, певного роду значеннєвим потенціалом, який з різною силою активізується в кожному конкретному герменевтичному полі. Поряд із широким і вузьким визначеннями існує проміжне (за С.Бальбусом [117, с. 87]), на яке й варто тут орієнтуватися: інтертекстульність - це будь-які засвідчені у структурі твору (гіпертексту) на будь-якому з його рівнів, включаючи архітекстуальний, явні зв'язки з літературним контекстом, тобто, зі сферою гіпотекстів (інших текстів, їхніх класів, форм, стилів, які представлені в інтертекстуальному просторі, як правило, конкретними текстами). Таким чином, критерій значеннєвої релевантності зовнішньотекстових зв'язків служить не для встановлення меж інтертекстуальності (як у М.Гловінського), не для фундаментальної характеристики сфери самої літератури (як у М.Ріффатерра і деконструктивістів), а для внутрішньої диференціації поняття.
Роман Г.Сенкевича "Вогнем і мечем" є закритим текстом [термін за: 45, с. 29], правильне сприйняття якого вимагає наявності інтерпретатора з чітко визначеною компетенцією, який би користувався спільним із текстом набором інтерпретантів, але актуалізація всіх генетичних текстів при цьому не обов'язкова і навіть може призвести до абераційного прочитання твору. Спрямованість не тільки на реконструкцію закладеної у тексті системи інтепретантів, а й зовнішньої комунікативної ситуації та її релевантних пресупозицій, детермінованих певним колом джерел, наближає до розгляду сфери інтертекстуальності у її іманентному вимірі. Водночас у дослідженні інтертекстуальності твору не можна відмовитися від поняття інтенції: "Для інтертекстуалістів важливі тотожність і відмінність, семантика нового підпорядковує собі старий сенс, включення є засвоєнням, і виграє те, що нове (...) Інтенціональність в інтертекстуальності артикулюється у цьому вертикальному накладанні (суперпозиції) двох дискурсів: нового тексту з його автономною семантикою, який втілив те, що хтось уже раніше сказав (...) і старого тексту, об'єкта в його автономному (історико-літературному) бутті [259, с. 394]".
Поняття рецепційного інтертексту є досить суб'єктивним й історично змінним утворенням, значною мірою зумовленим компетенцією інтерпретатора, тому, справді, логічніше буде говорити про інтенційність міжтекстових зв'язків, намагаючись відповісти на питання, чи було заплановане автором їхнє сприйняття зразковими читачами. Вивчення таких зв'язків дозволяє пояснити не тільки походження, а й відтворити первісне значення низки елементів художнього дискурсу "Вогнем і мечем", сприяє реконструкції цілісного інтертексту, що є невід'ємною складовою процесу інтерпретації (чергування фаз естетично-комунікативного пізнання і семіотичного аналізу з наступним уточненням чи виправленням різних гіпотез трактування тексту або ж слідування читача за функціональним ускладненням мовних одиниць), допомагає відкривати в кожному елементі структури тексту "індивідуальне доповнення", прирощення змісту і сліди символічного порядку в індивідуальному стилі автора [45, с. 55].
На сучасному етапі вже втрачено контакт із дескриптивними системами, на які початково посилався текст, словесними формами, з яких було генеровано цілісну систему, та їхніми метонімічними значеннями, що служили субститутами системи як цілого. "Ми читаємо те ж речення, що й перші читачі, але відголос, яке воно викликало, вже не долинає до нас [282, с. 310]". Звичайно ж, "для простого розуміння гіпертексту не обов'язково звертатися до гіпотексту, кожний гіпертекст (...) має свій власний автономний сенс, тобто, є, в певному розумінні, самодостатнім. "Достатній", однак, не означає повний [167, с. 361-362]". Для аналізу інтенціонального аспекту міжтекстових зв'язків у цій праці застосовується співвідносне прочитання (двох чи кількох пов'язаних текстів), назване дослідниками палімпсестовим [167, с. 363-364], або ж такі методи дослідження як "відкритий структуралізм [167, с. 364]" чи "аналіз форм [282, с. 311-313]".
2.1. Непольські джерела роману
Сукупність старопольських джерел роману "Вогнем і мечем" має виразні системні риси - вона об'єднана дискурсивною і структурною спільністю, а використані твори іноземних авторів XVII ст. становлять поодинокі, навіть маргінальні випадки. Тому перший різновид джерел було розглянуто у контекс