Глава ІІІ "Відносини Уряду Республіки з державними органами". В аналогічному законі Російської Федерації виділені спеціальні глави - про взаємовідносини уряду з Президентом РФ, Федеральними Зборами, органами судової влади.
4. Принцип гласності. Ця засада діяльності уряду проявляється у відкритості його роботи та доступі громадськості до рішень, прийнятих урядом. Так, на думку В.О. Серьогіна, інформування широкого загалу про діяльність уряду й прийняті ним рішення забезпечуються: 1) через парламент (звіти, відповіді на депутатські запити та ін.); 2) через засоби масової інформації (тексти правових актів, статті, інтерв'ю, прес-релізи та ін.); 3) безпосереднім спілкуванням з громадянами (відповіді на інформаційні запити, бесіди з громадянами під час робочих поїздок прем'єр-міністра по країні та ін.) [157, с. 14]. До цих заходів можна ще додати можливість представників інших органів влади (парламенту, верховного суду тощо) брати участь у засіданнях уряду.
Однак сучасною тенденцією поступово стає проведення засідань уряду "за закритими дверима". Це пов'язано, насамперед, із необхідністю прийняття оперативних рішень урядовими органами в сфері захисту національної безпеки. Досить часто такі рішення приймаються на підставі інформації, що носить характер державної таємниці. При цьому, як правило, таким засіданням передують наради обмеженого кола урядовців, переважно тих, що відповідають за національну безпеку й оборону. Як приклад можна навести екстрене засідання уряду Ізраїлю після чергової серії терактів 3 грудня 2001 року. Їй передувала нарада, на якій, окрім Прем'єр-міністра А. Шарона, були присутні керівники правоохоронних органів, розвідки та служби безпеки. Питанням, що стояло на порядку денному, було вироблення рекомендацій відносно дій ЦАХАЛА (Армії оборони Ізраїлю). Після цього відбулось закрите засідання уряду. При цьому перед засіданням було заявлено, що на все, що на ньому буде сказано, розповсюджується закон про збереження державної таємниці [146].
Що стосується спеціальних принципів у організації й функціонуванні уряду в зарубіжних країнах, то до них ми, перш за все, відносимо принципи колегіальності, професіоналізму та відповідальності. При цьому ми не протиставляємо їх загальним принципам, а розглядаємо їх лише в системі всіх принципів. Однак виділення такої групи засад дозволяє встановити специфіку уряду в системі вищих органів влади.
5. Принцип колегіальності. Колегіальність - управління, що здійснюється групою осіб, кожна з яких відповідає за певну сферу діяльності [28, с. 290]. Цей принцип, на наш погляд, має принципове значення у встановленні правової природи уряду. Можливо, саме з цієї причини вихідні засади вказаного принципу, на відміну від інших засад, знайшли своє відображення в конституціях багатьох країн світу. Так, відповідно до ст. 118 Конституції Словацької Республіки, Уряд правомочний приймати рішення, якщо на його засіданні присутні більше як половина його членів. Подібне положення міститься і в Основному Законі Австрії: "Федеральний уряд може приймати рішення, якщо більш ніж половина його членів присутні на засіданні" (ст. 69 Конституції Австрійської Республіки) [82, с. 49].
При цьому інколи передбачається фіксування в урядовій документації особистого голосування кожного урядовця. Так, у випадку, якщо Король не може вести засідання Державної ради, він має право доручити обговорення питань Раді міністрів. Рада міністрів включає всіх міністрів і очолюється Прем'єр-міністром. Голосування кожного з міністрів заноситься до протоколів засідань, а будь-які рішення приймаються більшістю голосів. Прем'єр-міністр передає протоколи засідань, підписані присутніми міністрами, Королю, який ухвалює рішення про негайну згоду з рекомендаціями Ради міністрів або про винесення питання на розгляд у Державній раді (ст. 18 Конституції Данії) [82, с. 304].
Переваги колегіальної форми діяльності уряду проявляються в наступному.
По-перше, колегіальний спосіб організації роботи дозволяє створювати своєрідне інформаційне поле, що формується за рахунок обміну думками та наявною інформацією з боку різних урядовців. По-друге, це створює специфічний мікроклімат у середовищі урядовців, який ґрунтується на засадах рівноправності та співпричетності до рішень, що виробляються на засіданнях уряду. По-третє, це дозволяє об'єднувати інтелектуальні можливості як самих урядовців, так і апаратів, що їх обслуговують. По-третє, все це сприяє кращій виконавчій дисципліні щодо впровадження урядових рішень у життя за рахунок того, що при їх виробленні враховувались інтереси та цілі всіх учасників цього процесу. По-п'яте, з урахуванням вищенаведеного підвищується авторитет прийнятого рішення всередині державного апарату.
Таким чином, на думку російських дослідників, колегіальність становить собою "організаційно-правову форму побудови й функціонування державного органу, сенс якої полягає в тому, що в цьому органі його компетенція здійснюється шляхом колегіального (спільного, узгодженого) прийняття управлінських рішень" [179, с. 64].
Проявом принципу колегіальності можна вважати й створення так званих урядових комісій - органів у складі уряду, до складу яких окрім урядовців можуть входити ще й чиновники нижчого рангу, які представляють міністерства та департаменти відповідного напрямку державного управління. Головним завданням таких інституцій є підготовка урядових рішень і вироблення рекомендацій уряду з відповідного блоку питань.
Так, наприклад, у структурі датського уряду виділяють так звані "міністерські комісії", до складу яких входять декілька міністрів (від 3 до 13), що вирішують спільну категорію управлінських справ, у зв'язку з чим виникає потреба в координації їх зусиль. Кількість таких комісій залежить від позиції прем'єр-міністра щодо доцільності їх існування (максимальна кількість становила 25 за часів урядування кабінету А. Йоргенсена). Приклад такої комісії - фінансова комісія на чолі з міністром фінансів. Час-від-часу можуть зас
- Київ+380960830922