РОЗДІЛ 2
МЕТОДИКА ВИВЧЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОГО СТИЛЮ ПИСЬМЕННИКА НА МАТЕРІАЛІ ЕПОСУ, ДРАМИ І ЛІРИКИ
2.1. Стан досліджуваної проблеми в методичних працях
Актуальність питання вивчення індивідуального стилю обумовлюється тим, що проблема автора і пов'язане з нею поняття стилю та засобів його вираження є однією із центральних у сучасному літературознавстві та методиці викладання літератури, проте вона досліджена недостатньо. Незважаючи на те, що зазначена проблема є важливою для методичної науки та практики викладання літератури в українській школі, протягом останнього часу ґрунтовних методичних досліджень щодо вивчення авторського стилю майже не з'являлось. Таким чином, теоретичне обґрунтування і практичне впровадження методичної системи вивчення індивідуального стилю ще не знайшло свого необхідного втілення у концептуальних методичних розробках.
Для того, щоб створити науково обґрунтовану та практично перевірену методичну систему дослідження авторського стилю митця слова на заняттях з української літератури в педагогічному коледжі, узагальнимо історію методичної думки про вивчення індивідуального стилю.
Методичні основи аналізу художнього твору започатковано в 30-ті роки XX століття. Українська література, як цілісна система уявлень і знань - естетичних і морально-світоглядних, стає об'єктом уважного вивчення, окремою і дуже важливою шкільною дисципліною. До певної міри встановлюється коло авторів, з якими знайомляться учні, список виучуваних творів; значна частина їх, витримавши випробування часом, ще й тепер становить основу шкільної програми. Стало ясно, що в центрі уваги на уроці літератури має бути художній твір. Сталінська ідеологічна система визначила й перелік творів, які будуть читати школярі. Та нерозв'язаним було питання, як читати ці твори.
Значення ролі автора, авторської творчої індивідуальності для розуміння його твору привернуло до себе увагу методистів ХХ століття. Учені О.Дорошкевич,
В.Голубков, А.Машкін, О.Білецький, О.Мазуркевич, О.Бандура, Т.Бугайко і Ф.Бугайко та інші вважали обов'язковим у процесі аналізу з'ясувати особливості авторського розуміння всіх висвітлених питань. Адже кожен письменник - своєрідна творча індивідуальність, громадянин свого часу і, врешті-решт, людина з певним характером, звичками, поглядами на життя, довкілля. Завдання викладача полягає в тому, щоб доповнити факти біографії, викладені в підручнику з літератури, описом авторського ставлення до зображеного й розкрити, якими композиційними та мовностильовими засобами це виражено.
Основи української методичної думки того часу заклав О.Дорошкевич. Його книга "Українська література в школі (спроба методики)" (1921) містила практичні поради щодо роботи над дослідженням специфіки художнього тексту, організації самостійного аналізу твору учнями і хоча не розв'язувала головних методичних питань, висувала прогресивну на той час концепцію, яка ґрунтувалася на таких засадничих положеннях: "В основі всієї шкільної праці повинен лежати художній твір, безпосереднє з ним знайомство, безпосередні над ним студії, самостійні над ним вправи. До знайомства з художнім твором учні не повинні знати ні підручника, ні критичної статті, тільки використовуючи свою апперцептивну здібність, вони повинні активно сприймати художній твір" [61;41]. Автор надавав учителеві літератури рекомендації щодо дослідження "художніх постатей, сюжету і композиції, пейзажу і жанру, стилю і форми" літературного твору, але недоліком цієї праці є те, що питання методики вивчення індивідуального стилю письменника залишалося нерозкритим.
У 1931 році вийшла книга професора Харківського університету А.Машкіна "Методика літератури". На перше місце у творі, що аналізується, методист висував ідейний зміст, його суспільно-виховне значення, політичну позицію автора. Саме цей підхід до художнього тексту був необхідний тогочасній владі, нав'язувався малопідготовленому з літературознавства вчительству, його призначення - "зробити переклад з мови поезії на мову соціології" [110;46]. На нашу думку, концепція А.Машкіна хибує надзвичайною захопленістю соціологічним аналізом - соціологічне значення твору він вважав значно вищим за його художні якості. Звідси, напевно, й увага до політичної позиції автора.
На противагу цим твердженням відомий літературознавець академік О.Білецький висуває перед учителями літератури завдання ретельно досліджувати художню майстерність митців слова (Білецький О., Булаховський Л. Методичні уваги для вчителя старшого концентру трудшколи. - Харків: ДВУ, 1927). Він розробив методику "формальної аналізи" художнього твору, де, за словами Т.Бугайко та Ф.Бугайка, "...вимагав від учителя докладного і вдумливого аналізу майстерності письменника, пильного вивчення виразних та образотворчих засобів мови" [26;39]. Хоча в згаданому твердженні не вжито слова стиль, поняття "виразні та образотворчі засоби мови" входять у дефініцію цього терміна, а висловлення "майстерність письменника" синонімічне терміну стиль.
Вагомий крок у розвитку національної освіти зробив О.Мазуркевич: у "Нарисах з історії методики української літератури"(1961) він досліджує поступ цієї науки, починаючи з часів Київської Русі. Викладачеві педагогічного коледжу для визначення індивідуального стилю письменника, творчість якого вивчається на занятті з літератури, корисно буде поповнити свої знання про витоки методичної думки щодо цього питання. Проте характеристику національного аспекту творчості і практичної діяльності таких майстрів слова, як І.Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Леся Українка, у цій книзі завуальовано. У праці "Метод і творчість: Удосконалення методів вивчення художньої літератури в процесі її розвитку і творчого застосування" (1973) О.Мазуркевич виклав своє розуміння методів викладання української літератури. На основі екскурсу в історію методичної думки автор аналізує питання доречності використання на заняттях з літератури бесіди, лекції, сучасного, з огляду на плин історії, матеріалу. Засадничим для роботи над