Розділ 2
БЕЗСПОЛУЧНИКОВІ СКЛАДНІ РЕЧЕННЯ В РОЗМОВНО-ПОБУТОВОМУ СТИЛІ
2.1. Підстилі розмовно-побутового мовлення
Незаперечною є пов'язаність безсполучникових складних речень з розмовно-побутовим стилем, оскільки вони "є первісним типом складних речень" [128: 191]. Вони з'являлися внаслідок смислового й інтонаційного пов'язання в єдине ціле двох чи кількох простих речень для передачі одного акту змістовно насиченої думки. Такі утворення продовжують функціонувати в українській мові й понині не тільки в розмовному, а й в книжному вжитку. Розширення поля використання безсполучникових складних речень вказує на взаємозв'язок усного і писемного мовлення з визнанням вторинності писемної форми мови.
У світлі цього постає питання про окреслення джерел усно-розмовного мовлення для характеристики особливостей використання безсполучникових складних речень і виявлення змін у їхньому вживанні в цій сфері застосування мови як засобу спілкування. Розмовне мовлення супроводжує різні ділянки життя, що сприяє формуванню жанрових особливостей мови, але не порушує єдиних стильових вимог, які диктують використання мовних засобів і які зумовлені обставинами і ситуацією мовлення. Правомірно включити до розгляду прикмет розмовно-побутового стилю діалектне мовлення, мову фольклору, листування і щоденникові записи.
Діалектне мовлення - невимушене, ситуативне, непідготовлене, тобто таке, в якому виявляється живе використання відповідних синтаксичних будов, властивих говірці. Вивчення діалектного мовлення цінне тим, що в ньому відбиті етимологічні основи української мови. Це дозволяє спиратися на наявні в говірках мовні одиниці як на давні, які становили основу і становлять джерело подальшого розвитку мови.
Діалектне мовлення за своєю природою усномовне. Записи говіркового мовлення, здійснені вченими, не писемна форма його побутування. Це, образно кажучи, фотографія його усного вияву.
Особливості розмовно-побутового стилю відбиті в текстах усної народної творчості, хоч як мистецький жанр фольклор відносять до художньої літератури. Але ж першоелементом літератури, її формою є мова з усім складом різнорівневих одиниць. Усна народна творчість ґрунтується на народній мові, яка в усномовному вияві наявна в діалектах. Це незаперечно: "Фольклор твориться звичайно на певному діалекті", - зауважує В.В. Німчук [136: 38]. До цього слід додати, що фольклорні твори не мають конкретних авторів, а якщо й мають, то, зрозуміло, вихідців з простого люду. Усна народна творчість існувала в усних переказах, передавалася з покоління в покоління. Її записи здійснювалися за тим, як перекази звучали, як лексично й граматично оформлялися. Це означає, що мову фольклору не можна вважати літературно обробленою, а живою народнорозмовною мовою. Відмінність мови усної народної творчості від діалектного мовлення в тому, що фольклорні твори бувають різних жанрів. Жанрова ж диференціація впливає на використання фонетичних, лексичних, фразеологічних і граматичних елементів мови. Окремі з них формуються як стилістичні засоби певних жанрів, що дозволяє в лінгвостилістиці виділяти підстилі усної народної творчості. У даній роботі частково врахована така стильова диференціація: розглядається мова казок і прислів'їв.
Є всі підстави визнати приватне листування одним із підстилів розмовно-побутового стилю з огляду на його позалінгвальні вимоги: невимушено, без попередньої підготовки писати про буденні, хоч і важливі для адресанта, справи. Цієї настанови дотримуються мовці різних вікових груп і різного освітнього цензу.
Своєрідність позалінгвальних настанов, за якими здійснюються записи в щоденнику, спричинює відповідне мовне оформлення - записати побачене, почуте, передати роздуми, оцінки, не ставлячи завдань наукового, художнього чи публіцистичного висвітлення інформації. Оскільки записи не позначені науковістю, ні художністю, ні публіцистичністю, їх правомірно віднести до розмовно-побутового стилю.
Названі чотири підстилі цього функціонального різновиду мови відмінні формами вияву: усна - в діалектах та фольклорі, писемна - в листуванні і щоденникових записах. Виявлення специфіки писемних підстилів розмовно-побутового стилю стане одним із підтверджень розвитку української мови в різних сферах її використання.
2.2. Складні речення безсполучникового типу в діалектному мовленні
Діалектне мовлення є природним використанням елементів усіх рівнів мовної системи в усному спілкуванні. На відміну від писемного воно характеризується непідготовленістю до оформлення думки, безпосередньою участю в комунікації. Усне повідомлення спирається на вироблені традиції мовлення, що ґрунтується на використанні усталеної системи засобів мови. Воно існує у двох виявах: як монологічне і діалогічне. Наші спостереження базуються на монологічному мовленні, зразки якого представлені в книзі "Говори української мови" (К.: Наукова думка, 1977). Лише в окремих випадках доводиться вдаватися до діалогічного мовлення при необхідності зіставлення відмінностей цих двох різновидів усного мовлення.
Як свідчить аналіз монологічного мовлення, мовець, розповідаючи, частіше вдається до конструювання безсполучникових складних структур, ніж уживати сполучникове утворення. Це - істотна ознака діалектного мовлення, яка підтверджує його традиційне усномовне походження.
Усна розповідь, як правило, наповнена переліком подій, що відбувалися чи відбуваються в один час. Цим і пояснюється те, що в оповідях фіксуються здебільшого безсполучникові складні висловлення з перелічувальним значенням.
Як правило, перелік ґрунтується на граматично непоширених предикативних частинах, як-от: у Колесах ростyт' б'іли гриби / сп'раўжн'і / ростyт' маси'yки / бапки / красноголоўци / йіванци // (Говори, 24); т'ікайімо ўс'і / ўс'а ц'а молод'ож т'ікайі / т'ікайімо ў л'іс // (Говори, 396); були кон'і свойі / скот буў св'іi / овечки держали / свин'і там // (Говори, 200).
Будова таких висловлень прозора: вони схожі на прості речення з однорідними членами. По суті, вони