РОЗДІЛ 2
ІСТОРІЯ ВИВЧЕННЯ СТОСУНКІВ ЗАДУНАЙСЬКИХ ТЮРКІВ І ВІЗАНТІЇ: ВІД ФОРМУЛЮВАННЯ ПРОБЛЕМИ (1872 Р.) ДО СЕРЕДИНИ ХХ СТ.
2.1. "Візантія і печеніги" В. Васильєвського як фундамент подальших досліджень проблематики
Твір Василя Григоровича Васильєвського (1838-1899) "Візантія і печеніги (1048-1094)" вперше було опубліковано у 1872 р. на сторінках ЖМНП [152]. Праця присвячувалася російському історику Костянтину Бестужеву-Рюміну (1829-1897), учнем і послідовником якого себе вважав В. Васильєвський.
Посмертне перевидання ВиП було здійснене у першому томі чотиритомного зібрання творів [151], започаткованого Імператорською АН. Перевидана у 1908 р. праця В. Васильєвського ВиП містить 117 сторінок основного тексту, п'ять додатків ("Про Куманський (Половецький) словник", "Руси на Дунаї у ХІ ст.", "Феофілакт Болгарський та його твори", "Про послання імператора Алексія Комнина до графа Роберта Фландрського", "Про випробування волі Божої двома жеребами") та невеличкої примітки "Йоан Продром митрополит Київський". Основний текст поділено на сім частин, позбавлених окремих назв.
Джерельна база дослідження В. Васильєвського складається з великої сукупності візантійських історичних творів, містить листи і промови державних діячів. Серед грецьких авторів, чиї твори використано - Михаїл Псел, Феофілакт Болгарський, Євстафій Солунський, Нікіта Хоніат, Анна Комнина, Кедрин, Скилиця, Зонара, Михаїл Атталіат, Акрополіт, Костянтин Багрянородний, Нікіфор Врієнній, Георгій Кіпрський. Використав автор ВиП і ряд східних джерел - твори Ібн-аль-Атіра, Ібн-Саїда, рабина Петах'ї Реґенсбурзького та ін., а також джерела західного походження - хроніки Бернольда і Зіґіберта, "Житіє" абата Теодоріха, Барійські аннали, твори Оттона Фрайзінґена, лист єпископа Бруно про поїздку на Русь і до печенігів, Codex Cumanicus. Не обійшов В. Васильєвський увагою і руські джерела - ПВЛ, "Слово о полку Ігоревім". Серед нових джерел, уведених петербурзьким істориком до наукового обігу з головної теми - твори Феофілакта Болгарського.
На час написання вказаної праці В. Васильєвського переважна більшість відомих тоді грецьких історичних текстів була вже видана, головним чином завдяки німецькій школі класичної філології Б. Нібура (Corpus Scriptorum Historiae Byzantinae, Бонн, 1829-1897, Т. 1-50) та інших європейських дослідників - Ж. П. Міня (Migne J.-P. Patrologiae cursus copletus. Series Graeca, Париж, 1857-1966, Т. 1-166.), К. Сатаса (Sathas K. N. Mesaionike Bibliotheke. Bibliotheca Greaca Medii Aevi, Венеція і Париж, 1872-1894).
Перебуваючи у 1862-1864 рр. у Західній Європі, головним чином у Німеччині [448], дослідник ознайомився з виданнями західних джерел, у т.ч. з фундаментальним Monumenta Germaniae Historica (Petrtz G.H., T. Mommsen et al. Ганновер, 1826 - видання продовжується, Ганновер-Берлін). Посилання на більшість східних джерел В. Васильєвський зробив через праці інших дослідників.
Будучи учнем блискучої школи класичної філології М. Куторги [447, 135-137; 651, 300; 12, 337; 467, 73], В. Васильєвський і сам брав активну участь у виданні джерел, консультувався з найкращими класичними філологами свого часу [189, 63-64]. Зокрема, ним за єдиним рукописом Синодальної бібліотеки було здійснено видання "Стратегікона" Катакалона Кекавмена [155; 449, 107-108]. Не менш важливим є й те, що свою викладацьку діяльність у Петербурзькому ун-ті вчений розпочав з читання курсу "Джерела до історії Першого хрестового походу" (1870 р.) [297, 344].
Добре ознайомленим був В. Васильєвський і з сучасною йому історіографією тих проблем, яких він торкався у своїй праці. Ним було використано твори російських дослідників Василя Татіщева, Олександра Гільфердінга, К. Бестужева-Рюміна, А. Куніка, М. Надєждіна, Євгена Голубінського. З європейських вчених - Джорджа Фінлі, Костянтина Іречека, Роберта Рьослера, Вілема Томашека, а також багатьох сучасних йому візантиністів. Історик виявив хороше ознайомлення з історіографією середньовічної історії Німеччини, Франції, Угорщини, історії Першого хрестового походу.
Вже після виходу ВиП з'явився ряд статей російських дослідників середньовічних кочівників - Миколи Арістова (1834-1882) "Про землю Половецьку" (1877), Платона Бурачкова (1815-1894) "Спроба дослідження про Куманів або Половців" (1877), Петра Голубовського (1857-1907) "Про узів і торків" (1884) [201]. Ці роботи були вказані В. Васильєвським у помітках на полях рукопису (після публікації), і були розміщені упорядниками зібрання праць у посмертному виданні як примітки [638, IV].
Надзвичайно глибоке ознайомлення В. Васильєвського з історіографією історії Візантії від самої появи зацікавлення цією тематикою у європейській історичній науці засвідчує і підготоване ним перше історіографічне дослідження з історії Візантії - "Огляд праць з візантійської історії" [153; 581,5].
В цілому, історіографічна складова ВиП враховувала останні досягнення європейської і російської історичної науки, джерельна база дослідження випереджала тогочасні роботи з історії як Візантії, так і кочівників Пн. Причорномор'я. Перелік джерел для вивчення даної проблематики було незначно доповнено аж через 62 роки В. Златарським з виходом другого тому його "Історії Болгарії в середні віки" та більш суттєво - спеціальною роботою Дьюли Моравчика "Бізантінотурціка" (1942-1943 рр.), рядом інших досліджень другої пол. ХХ ст., особливо археологічних?.
Хронологічно твір охоплює, як видно з повної назви, період з 1048 до 1094/1095 рр., тобто від поселення печенігів Кегена у Візантії до половецького походу на Візантію з Лжедіогеном, проте у творі згадано події, пов'язані з набігами печенігів на територію імперії від 1026 р., а також (у додатках) - події часів правління Алексія І Комнина (після 1094 р.).
Перша з семи частин ВиП [151, 1-9] містить загальний огляд становища Візантії після смерті Василія ІІ, а також описи тюркських кочівників Пн. Причорномор'я, зроблені грецькими та західними дж