РОЗДІЛ 2
ТРАНСФОРМАЦІЯ КОНЦЕПЦІЙ ПРАВОВОЇ БАЗИ ПІДПРИЄМНИЦТВА У СІЛЬСЬКІЙ МІСЦЕВОСТІ УКРАЇНИ
2.1. Непослідовність законодавчих заходів стосовно сільського підприємництва
Після набуття Україною політичної незалежності, об'єктивно необхідним стало реформування аграрних відносин. Ні політична влада, ні наука, ні виробництво не були готові до такого процесу. Вирішення цієї проблеми було б складним навіть тоді, коли справа обмежувалася б лише власне сільськогосподарським виробництвом. Коли ж реформа порушує велику сукупність проблем, які потрібно вирішувати як єдине ціле і взаємо узгоджене, справа ускладнюється. Найбільша складність зумовлюється тим, що здійснювані в сільському господарстві перетворення надто довго не дають очікуваної соціально-економічної віддачі. Це дуже негативно сприймається селянами, які не можуть примиритися з тим, що потенційно найбагатша в Україні галузь занепала і спричинила їх збіднення.
Недостатньо чітке визначення кінцевої мети аграрної реформи, внаслідок політичного протистояння, її повільна і малоефективна практична реалізація, поглиблення аграрної кризи, відсутність стратегії розвитку галузі, інші обставини спричинили неоднозначне ставлення загалу до аграрних перетворень. Під впливом занепаду сільськогосподарського виробництва сформувалося переконання, що першопричиною аграрної кризи є аграрна реформа, і що саме через неї сільське господарство деградує. Насправді, ж не аграрна реформа стала причиною аграрної кризи. Необхідність реформування аграрних відносин почала виникати ще в період перебування України у складі Радянського Союзу. Це зумовлювалося, як підкреслює академік В.В. Юрчишин, двома групами обставин: наростаючими проявами аграрної кризи, погіршенням справ у сільському господарстві України.
Передумовою аграрної реформи була загальна економічна реформа, яка розпочалася після проголошення Україною політичної незалежності. Спочатку вона розвивалася як необхідність змін у соціально-економічному розвиткові країни всупереч офіційній політиці, але досить повільно. І лише в жовтні 1994 року найбільш загальна, концептуальна суть економічної реформи та найважливіших механізмів її здійснення була викладена у Посланні Президента України Верховній Раді і схвалена нею. З цього часу було започатковано економічну реформу як великомасштабне, стратегічно зорієнтоване соціально-економічне і суспільно-політичне явище. Але й після цього економічна реформа розвивалася недостатньо цілеспрямовано, оскільки ставлення до неї, внаслідок політичного протистояння, було неоднозначне. Це стосувалося й аграрного сектора економіки. Отже, стало відомо, що поки не відбудеться всебічне, ґрунтовне і результативне реформування економіки, немає підстав сподіватися, що аграрна реформа буде розвиватися ефективно.
Окремі елементи аграрних перетворень в Україні почали проявлятися ще наприкінці 80-х років: перші спроби паювання майна колгоспів, реформування земельних відносин, перетворення колгоспів на інші організаційно-правові формування - спілки селян, агрофірми тощо [14, арк.184]. Але вони мали багато опонентів як у тогочасних найвищих партійних і адміністративних владних структурах, так і безпосередньо на місцях.
Принципи формування і розвитку підприємництва втілюють об'єктивні та суб'єктивні чинники. Об'єктивні зумовлюються існуючими в державі формами власності та господарювання, наявністю передумов для його існування. Суб'єктивні виявляються у працях науковців про теоретичні засади господарювання на підприємницьких засадах, програмах громадських об'єднань, державної політики, відображеній у законодавчих і нормативних актах.
Аналіз законодавчих і нормативних актів з проблем розвитку підприємництва дає підставу вважати, що в них відображені та конкретизовані його настанови щодо суті та шляхів розвитку підприємництва в сучасному агропромисловому комплексі України.
У Законі "Про підприємства в Українській РСР" (квітень 1991 року) [78, ст.263] дано перелік підприємств відповідно до форм власності: 1) індивідуальне підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи та виключно її праці; 2) сімейне підприємство, засноване на власності та праці громадян України членів однієї сім'ї, які проживають разом; 3) приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина України, з правом найму робочої сили; 4) колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації; 5) державне комунальне підприємство, засноване на власності адміністративно-територіальної одиниці; 6) державне підприємство, засноване на загальнодержавній (республіканській) власності; 7) спільне підприємство, засноване на базі об'єднання майна різних власників (змішана форма власності, встановлено, що у числі засновників спільного підприємства, відповідно до законодавства України, можуть бути юридичні особи та громадяни як України, так і інших держав); 8) спільне підприємство, засноване на власності юридичних осіб і громадян інших держав (вказано, що створення таких підприємств регулюється окремим законодавством України).
Індивідуальне підприємство, засноване на особистій відповідальності фізичної особи й виключно його праці. Стаття 13 Закону встановлює, що в індивідуальній власності можуть знаходитися житлові будинки, квартири, дачі, садові будинки, насадження на земельних ділянках, транспортні засоби, грошові заощадження, акції та інші цінні папери, предмети домашнього господарства і особистого користування, засоби виробництва, продуктивна і робоча худоба, виробнича продукція, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.
Характерною ознакою індивідуального підприємства, яка визначає його правову природу, є те, що воно засноване виключно на особистій праці власника, без залучення як членів сім'ї, так і найманих працівників. Праобразом індивідуального підприємства були кустарні та народні промисли, індивідуальна трудова діяльність, діяльність