РОЗДІЛ 2
ПРИНЦИП ВВІЧЛИВОСТІ І СПОСОБИ ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЇ
2.1. Етикетні максими
Принцип ввічливості втілює практичні рекомендації як створити приязну атмосферу у спілкуванні, зародити добрі стосунки серед учасників комунікативного акту з метою піднесення ефективності в міжособистісній комунікації. Лінгвіст Р.Лакофф формулює принцип ввічливості у вигляді трьох правил :
* Не нав'язуй своєї думки.
* Давай співрозмовнику можливість вибору.
* Будь доброзичливий ?171, 25?.
Принцип ввічливості детально розроблений сучасним дослідником прагматики мовленнєвих актів Дж.Лічем ?176, 104-139?. У теоретичному доробку британського лінгвіста принцип ввічливого спілкування реалізується через певні імпліцитні правила ведення розмови - етикетні максими. Найважливішими максимами принципу ввічливості є такт, схвалення, скромність, згода, симпатія, співчуття тощо. Вони покликані сприяти створенню доброзичливої атмосфери, нормального тла для реалізації комунікативних стратегій, що є важливою передумовою успішної комунікації. Максими принципу ввічливості, кожна з яких вміщує ще декілька постулатів, можна подати таким чином:
* Максима такту ? максима "меж особистісної сфери".
1. Надання співрозмовникові максимально вигідного статусу.
2. Зведення до мінімуму можливих моральних втрат співкомуніканта.
* Максима похвали ? максима позитивної налаштованості.
1. Уникнення несхвалення стосовно співрозмовника.
2. Максимальне схвалення його поведінки.
* Максима скромності ? підтримування власного нейтрального, але
позитивного самоіміджу.
1. Відхилення похвал на власну адресу.
2. Підтримування нейтрального самоіміджу.
* Максима згоди ? неопозиційність у спілкуванні.
1. Зведення до максимуму погодження зі співбесідником.
2. Зведення до мінімуму незгоди, тобто заперечення з боку слухача.
* Максима симпатії ? створення доброзичливої атмосфери.
1. Зведення до мінімуму недоброзичливості чи антипатії до
співрозмовника.
2. Максимальне виявлення симпатії чи прихильності до партнера
спілкування.
* Максима співчуття ? максима виявлення уваги.
1. Зведення до мінімуму дискомфорту, незручностей слухача.
2. Зведення до максимуму комфорту співбесідника.
Реалізація етикетних максим є невід'ємною складовою ефективного спілкування. Розглянемо ситуації, в яких застосовуються наведені максими ввічливості.
2.2. Максима такту ? максима меж міжособистісної сфери
Наведена максима ввічливості є чи не найважливішою у ввічливому спілкуванні. Такт - це "одна з найважливіших рис людини, яка сприяє ство-
ренню теплих, доброзичливих стосунків" ?184, 45?. Психологи відзначають, що "звертання ввічливе чи брутальне, сухе чи лагідне формує і відношення, потребу чи страх перед спілкуванням" ?82, 115?. Тому у комунікативній взаємодії надзвичайно важливим є володіння почуттям міри, що передає виявлення такту. Тактовна людина враховує не тільки зміст слів, але й форму, враховує як індивідуальні властивості співбесідника, так і специфіку ситуації. Ілюстрацією цього є такий випадок.
Володя Клименко, персонаж повісті О.Коломійця "Убий лева!", заходить без попередження відвідати своїх друзів Надійку і Сергія, але застає лише їхню дочку Катю. Він одразу ж просить вибачення за несподівані відвідини без попередження. На запрошення Каті Посидьте, я вам зараз вечерю приготую - Володя ввічливо відмовляється: "Дякую, я не голодний."
Максима такту спонукає інтерлокутора в ситуації, що склалася, відмовитися від почастунку.
Максима такту передбачає також уникнення потенційно небезпечних тем, які можуть виявитися неприємними для співрозмовника, тому рекомендує розмежування в складі кожного КА на дві сфери: сферу загальних мовленнєвих дій, яка є нейтральною стосовно комунікантів, і особистісну, сферу приватних інтересів співбесідників. У зв'язку з цим максима такту передбачає неможливість відкритого втручання у внутрішні справи партнера спілкування, наприклад, у його особисте життя чи індивідуальні уподобання. З цією максимою пов'язане уникання потенційно небезпечних тем, урахування чинника дистанції, і не тільки окресленого соціальною ієрархією, як-от: керівник - підлеглий, а відносно будь-якого партнера спілкування. Наприклад, недоречно сказати комусь щось на зразок На жаль, я тобі не зможу допомогти, якщо комунікативна мета співкомуніканта експліцитно не виражена.
Оприлюднювати комунікативний намір партнера МА можна лише тоді, коли він сам його відкрито виявив. В іншому випадку намір адресанта може залишатися прихованим і мовець до кінця розмови має право його не виявляти.
Розглянемо приклади.
Герой повісті Є.Гуцала "Дівчата на виданні" вчитель Ткалич звертається до Килини:
"- Я хотів сказати вам, Килино Олексіївно," - зрештою зважився учитель, і знову забракло йому відваги й слів. Узяв до рук порожній бідончик, зняв кришечку, зазирнув усередину, наче там шукав і відвагу свою, й слова.
Її пройняла цікавість - чого це він мучиться? Бо ж неспроста прийшов.
- Мені ваша сусідка, Пистина Макарівна, говорила... Та й од інших людей доводилось чути... Ні, ні я не прислухаюсь до балачок, то вже якось вийшло само... - Він покусував нижню губу, наче надприродним зусиллям примушував себе говорити.
- Одним словом, мені відомо про ваше становище. Ми з Тугаєм більше не друзі, мене до глибини душі образила його поведінка...
Ви мені вибачайте, я не збираюсь образити вас... Ви, Килино Олексіївно, справжня людина, ви, звичайно, маєте повне право на особисте щастя... Тільки прошу вас зрозуміти мої наміри правильно. Якби ви не заперечували... Щоб ваша дитина мала батька, то я міг би розписатися з вами... Все було б так, як у людей.
Вона слухала його плутану мову, й поволі оторопіння минало, і вже не гнівалась, не сердилась. Повернулись до неї спокій і самовладання. Зрештою навіть усміхнулась. Вчитель, виговорившись, умовк.