Варіантна структура локативних синтаксем

РОЗДІЛ 2
ЗАСОБИ І СПОСОБИ РЕАЛІЗАЦІЇ КАТЕГОРІЙНИХ ОЗНАК ПРОСТОРОВОСТІ В СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНІЙ СТРУКТУРІ РЕЧЕННЯ
2.1. Прислівники на позначення просторових ознак - локативні синтаксеми
Прислівник є морфологізованим варіантом локативної синтаксеми. Як частиномовному розряду слів йому властиво називати другу ознаку (ознаку іншої ознаки), зокрема виражати просторову оцінку чинності, характеризувати екзистенцію конкретно: не як "бути чи не бути", а "бути десь". З огляду на значення локативних прислівників їх вирізняє й типова позиція - при дієслівних формах як властивих виразниках ознаки субстанції, при прикметниках та інших прислівниках, що набувають значення предикативності, та рідше при іменниках, де вони виступають як атрибутивні синтаксеми.
Виражаючи так звану другу ознаку, прислівник "не має потреби" граматично координуватися із формою слова, що називає носія предикативної ознаки, і з огляду на принцип мовної доцільності становить слово, у якого відсутня морфологічна парадигма. Якщо локативний прислівник виступає у позиції предиката, комплекс граматичних значень та семантичне відношення власне буттєвості виражається найбільш абстрактною ("чистою") зв'язкою бути.
У науковій літературі зустрічаємо твердження, що прислівники належать до найпериферійнішого класу слів у чотирикомпонентному наборі повнозначних (кардинальних) частин мови на тій підставі, що "прислівник не має свого специфічного лексичного значення" і являє собою синтагматичний клас слів, покликаний означувати клас предикатів [45 - 13], і називає ознаку, яка не прямо, а опосередковано пов'язана з предметом [51 - 298]. Проте таку опосередкованість слід вважати, на нашу думку, суто вербальною, адже ознака, що характеризує першу ознаку предмета (явища) в логіко-семантичному плані безперечно належить цьому предмету чи явищу. І коли йдеться про часову чи просторову ознаку, слід зауважити, що простір і час онтологічно є тими ж самими формами існування субстанції. Наприклад, речення Довкола все щось блимало й кадилось (Л. Костенко, 136) слід розуміти так, що те "блимання" було масштабним явищем і таким, що оточувало з усіх боків суб'єкт сприйняття.
На відміну від прийменників, що виражають просторову ознаку щодо об'єкта-орієнтира, яким є іменник, прислівники називають просторову ознаку самостійно й найчастіше щодо самого мовця, наприклад, Треба йти спочатку прямо, Потім вправо повернуть, А тоді поміж дубами Поверне наліво путь (В. Симоненко, 209). Таку локалізацію називають симетричною [178 - 30-34] або локалізацією суб'єктної просторової орієнтації [42 - 34-35]. М.І. Степаненко в монографії "Просторові поширювачі у структурі простого речення" зауважує, що загальна сема "забезпечення орієнтації в просторі" може мати конкретну (прийменниково-іменникова синтаксема) або неконкретну (прислівникова синтаксема) репрезентацію [178 - 28]. На нашу думку, конкретність властива обом типам синтаксем, але в другому випадку за орієнтир слугує суб'єкт (іноді об'єкт) - так категорія персональності поєднується із категорією просторовості, наприклад, І я іду, і падаю, ізнову Спішу вперед або плетусь назад (В. Симоненко, 140). Просторова ознака, виражена прислівником, може називатися загалом щодо ситуації, тобто осмислюватися в цілому й контекстно, наприклад, У Суботів не треба. Там ВОНА. Там тінь її. Там згадка найпоганша! (Л. Костенко, 156) - найближчий контекст конкретизує слово "там": це Суботів. Таку просторову характеристику втілюють насамперед прислівники узагальненого значення - займенникові прислівники: тут, там, ніде тощо.
Із усією очевидністю постає антропоцентичний характер передусім прислівникової форми локативності: людина-мовець становить своєрідну автосистему просторових координат, наприклад Дай поведу тебе назад (Леся Українка) - це значить назад щодо "я" і "тебе" як епіцентру ситуації. Дейктичне поле має конкретні характеристики завдяки імпліцитному займенниковому підмету, що втілився у семантико-граматичній формі предиката, а також прислівнику, що визначає локалізацію предметів та подій.
Семантика руху передбачає, що він здійснюється кудись, тому прислівникові локативно-директивні та локативно-транзитивні синтаксеми як валентнісно зумовлені функціонуватимуть у семантично елементарному реченні - тобто становитимуть конститутивно необхідний компонент семантико-синтаксичної структури речення, наприклад: Верни (куди?) назад (В. Симоненко, 117). Локативно-статальні синтаксеми можуть мати власне предикатний характер, тобто виступати як локативний предикат, або невласне предикатний характер - виступати адвербіальною локативною синтаксемою, наприклад: Закохані очі здалеку до тебе поблискують (О. Гончар, 10). Локативна синтаксема функціонує у поданому семантично неелементарному реченні, становлячи своєрідну синтаксичну трансформацію предикативної одиниці в її компонент - синтаксему.
Матеріально-просторова картина світу актуалізує такі просторові поняття, як об'єм, площина, лінійний вектор, точка. Ці різновиди локативних характеристик здатні втілювати прийменниково-іменникові конструкції, тоді як у прислівнику семема лінійності, точковості зазвичай не виявляється виразно. Здебільшого прислівники мисляться як реалізатори об'ємної локалізації, наприклад, І раптом - вітер стрибнув угору (В. Симоненко, 194); Зівсюди все під Берестечко пхалось (Л. Костенко, 71); Там зрада, там злодійство. Там вигнали Сомка, обрали слимака. Там наливайківці побились з лободівцями. Там ті об тих зламали держака (Л. Костенко, 99); І чи було яке-небудь поселення отам унизу (О. Гончар, 28).
Як морфологізований засіб передачі локативного значення прислівники можуть становити вторинну предикатну локативну синтаксему та разом із дієслівною зв'язкою бути, що оформляє способово-часове значення, первинну - власне предикативну синтаксему.
2.2. Прийменники на позначення просторових ознак. Лексичне та граматичне в локативних прийменниках
Найпродуктивнішим і найчастотнішим морфолого-синтаксичним різновидом локативної синтаксеми як к