РОЗДІЛ 2
ОСНОВНІ ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ТА
РОЗВИТКУАГРОЛІСОМЕЛІОРАТИВНОЇ ДОСЛІДНОЇ СПРАВИ В
УКРАЇНІ (КІНЕЦЬ ХІХ –ПЕРША ПОЛОВИНА ХХ СТ.)
Ліси є важливою складовою національного багатства країни. Стан екології,
розвиток економіки, добробут сучасних і майбутніх поколінь значною мірою
залежать від раціонального й дбайливого їх використання. Сучасна лісова
політика передбачає розширене відтворення лісів, залісення еродованих і
непридатних для сільськогосподарського використання земель, створення
полезахисних смуг та рекреаційних насаджень. Важливу роль відіграє також
планування розмірів головного користування лісовим фондом, що залежить від
ефективності системи його територіальної організації, наявності достатньої
кількості стиглих насаджень, досконалості методики лісівничо-територіальних
розрахунків. Розв’язання проблем лісової галузі дуже обмежене без вивчення
історичних аспектів розвитку лісового господарства, що дає змогу визначити
наукові основи та тенденції сталого розвитку лісогосподарського комплексу
України.
Дмсертаційне дослідження присвячене історії розвитку агролісомеліоративної
дослідної справи в Україні. У процесі його виконання ставилося завдання
показати тісний взаємозв’язок української агролісомеліоративної та
сільськогосподарської науки і практики на різних етапах розвитку. Слід
зазначити, що агролісомеліоративна наука розвивалася як засіб підвищення рівня
сільськогосподарського виробництва. У визначених нами етапах розвитку
агролісомеліоративної дослідної справи відображено лише основні моменти цих
взаємозв’язків і перспективні напрями їх взаєморозвитку. Перш за все метою було
визначено найбільш повно розкрити нагромаджений лісівниками досвід у вирішенні
основних питань створення захисних лісових насаджень у зв’язку з їх природним
місцезростанням, тобто з урахуванням різноманітних факторів природного
середовища з позиції їхньої придатності для створення штучних деревостанів.
Лісотипологічні принципи спільного вивчення та єдиної класифікації різних
природних об’єктів є тією з’єднувальною ланкою, що уможливить об’єднання
лісівництва з іншими природничими науками: ботанікою, ґрунтознавством,
географією, агрономією в єдину природничо-наукову концепцію раціонального
природокористування та охорони природи.
Агролісомеліоративна дослідна справа – це система лісівничих заходів,
спрямованих на поліпшення несприятливих для сільського господарства природних
умов, що забезпечують підвищення продуктивності сільськогосподарських угідь;
один з видів меліорації. Грунтується на використанні грунтозахисних,
водорегулюючих та інших властивостей захисних лісових насаджень.
Наведена у дослідженні періодизація агролісомеліоративної дослідної справи
передбачає виділення певних етапів її розвитку, залежно від змін політичних і
соціально-економічних умов нашої країни, об’єктивних законів розвитку
лісівничої науки і техніки. Дослідження мало на меті вивчення досвіду минулих
поколінь українських лісознавців, що дає змогу оцінити здобутки та прорахунки у
практиці ведення лісового господарства, опрацювати найбільш ефективні методики
лісових меліорацій на перспективу.
Застосування лісових насаджень як меліоративного фактора має багату історію.
Дослідженням розвитку української лісівничої науки присвячені праці визначних
українських учених лісознавців: Г.М. Висоцького [48; 49], Б.Г. Іваницького
[116; 117], В.І. Коптєва [155], Д.К. Крайнєва [157], Б.Й. Логгінова [183],
О.Г. Марченка [197], М.М. Орлова [268], Л.Т. Устиновської [335],
Д.Ф. Чернявського [349], М.Ю. Шаповала [351] та сучасних вчених: В.П. Вакулюка
[24; 25], авторських колективів: А.С. Генсірука, О.І. Фурдичка, В.С. Бондаря
[52], О.І. Фурдичка, В.Д. Бондаренка [340], М.А. Лохматова і Г.Б. Гладуна [185]
та ін. Вивчення цих праць, присвячених степовому й полезахисному
лісорозведенню, свідчить про те, що саме в Україні було зроблено перші спроби
лісорозведення в зоні степу.
Вирощування лісу в Україні розпочалося з часу переходу наших пращурів до
осілого життя, коли розвиток землеробства був пов’язаний з екстенсивними
методами господарювання і на підсвідомому рівні застосовувалися методи лісової
меліорації, тобто для підвищення врожайності сільськогосподарських культур поля
розміщувалися на лісових галявинах та вздовж штучно створених деревних
насаджень. Цінні у господарському відношенні деревні породи розводили
насіннєвим і вегетативним способами, на основі спостережень за їх природним
поновленням [24].
Одним із перших прикладів усвідомленого лісорозведення є створення козаками
Запорізької Січі лісових насаджень біля Дніпра та на його островах. Так, за
історичними джерелами відомо, що в селищі Половиця (Дніпропетровськ) полковий
осавул Лазар Глоба за допомогою запорізьких козаків Микити Коржа і Гната
Каплуна заклали великий парк і сад. Гетьмани Богдан Хмельницький та Петро
Дорошенко особисто видавали накази про обмеження вирубки лісу, про що свідчать
документи Державного історичного архіву України за 1656 і 1673 рр. [116, с.
159; 340, с. 7-14; 349, с. 60; 368].
Природні умови та господарська діяльність людини є головними чинниками
зменшення лісових площ України. Початок широкомасштабної вирубки лісів слід
пов’язувати з Петром І, укази якого передбачали охорону й розведення лише
корабельних лісів, що були згодом вирубані для потреб російського флоту.
Катерина ІІ Маніфестом про ліквідацію Запорізької Січі продовжила історію
нищення лісів в Україні, оскількі козацькі землі було роздано дворянам і
поміщикам, які вирубували ліси у своїх в
- Київ+380960830922