РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДОГОВОРУ МІЖНАРОДНОГО ФІНАНСОВОГО ЛІЗИНГУ
2.1. Поняття та цивільно-правова природа договору міжнародного фінансового лізингу
На сьогоднішній день, за оцінками спеціалістів обсяг лізингових операцій у світі невпинно зростає [268]. В 2000 р. у світі було укладено лізингових правочинів на суму більше 400 млрд. дол. США. Окрім автомобілів, літаків та морських суден, лізинг яких є найбільш поширеним, його об'єктами також стають будівельне обладнання, електронно-обчислювальна техніка та інше обладнання. Центрами сучасного ринку лізингових послуг вважаються США, Західна Європа та Японія, на долю яких припадає близько 93 % об'єму лізингових правочинів у світі [159, с.775]. Динамічний розвиток та законодавче закріплення одержує лізинг і в інших країнах - Близького та Далекого Сходу, країнах СНД, тощо.
Більшість фахівців вважають лізинг американським винаходом, який у США має майже трьохсотрічну історію розвитку. Хоча, наприклад, англійські дослідники оспорюють дану точку зору, вважаючи Англію країною походження та розвитку лізингових відносин [142]. Існують і деякі інші теорії виникнення та розвитку лізингових відносин [152, с.13; 287, с.436], які не знайшли широкої підтримки в літературі [137, с.555].
Практика використання в цивільному обороті України договорів лізингу налічує тільки півтора десятка років. Тим не менше, даний різновид цивільно-правових та економічних відносин з кожним роком набуває нових прихильників і широко висвітлюється в економічній та юридичній літературі [140; 147; 154; 196; 214; 289; 307; 312; 317].
Однак, не дивлячись на появу останніми роками значної кількості спеціальних досліджень, присвячених договору лізингу (зокрема, робіт А.Барабаш, Р.Бойчука, С.Кисіля, М.Руденка, Д.Січка, О.Трофімової, І.Якубівського, В.Різника), у вітчизняній науковій літературі питання поняття договору міжнародного фінансового лізингу та особливостей відносин між сторонами цього договору залишається невирішеним.
Що стосується законодавчого закріплення поняття міжнародного лізингу, то воно було здійснено статтею 4 Закону України "Про лізинг" (в ред. станом на 14.01.99 р.) [7]. Але положення цієї норми не було включено до нової редакції Закону України "Про фінансовий лізинг" [8], який змінив підхід до формулювання поняття міжнародного фінансового лізингу, залишивши його на вирішення спеціального міжнародно-правового регулювання.
З огляду наведеного, видається актуальним розгляд питання щодо визначення договору міжнародного фінансового лізингу, як поняття, без якого є неможливим дослідження будь-яких інших положень, які стосуються цього різновиду зовнішньоекономічних угод з комерційним фінансуванням.
У січні 2006 року шляхом прийняття відповідного Закону, Україна приєдналася до Конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг 1988 року [37] (надалі в цьому підрозділі - Конвенція), внаслідок чого було запроваджено не тільки уніфіковане правове регулювання питань міжнародного фінансового лізингу в Україні, а й одержали правове закріплення ознаки договорів міжнародного фінансового лізингу.
З 1 липня 2007 року, дати, з якої Конвенція набере чинності для України, її норми стануть невід'ємною частиною українського законодавства з питань міжнародного фінансового лізингу, що слідує з положень статті 9 Конституції України [1] та статті 10 Цивільного кодексу України (надалі - ЦКУ) [2].
Слід зробити застереження, що Конвенція не містить визначення договору міжнародного фінансового лізингу і не вказує на його ознаки у прямій формі. Разом з тим, видається можливим, за прикладом деяких дослідників [265], синтезувати ознаки договору міжнародного фінансового лізингу, виходячи з положень, в яких закріплюється сфера її застосування.
Зокрема, як випливає зі змісту статей 1 та 3 Конвенції, її дія розповсюджується на договори фінансового лізингу, за якими:
1) лізингодавець укладає за вказівкою лізингоодержувача договір поставки, у відповідності з яким купує обладнання1 [37] на умовах, затверджених лізингоодержувачем, та укладає договір лізингу з лізингоодержувачем, надаючи йому право користування обладнанням за умови виплати лізингових платежів;
2) лізингові платежі розраховані із врахуванням амортизації всієї або значної частини вартості обладнання;
3) місця постійного здійснення підприємницької діяльності ("places of business") лізингодавця та лізингоодержувача знаходяться у різних державах, та ці держави і держава, в якій постачальник обладнання має своє місце постійного здійснення підприємницької діяльності, є державами-учасницями Конвенції, або договір поставки та договір лізингу регулюються правом держави-учасниці Конвенції.
На підставі аналізу представлених ознак, можна дійти висновку, що Конвенцією в опосередкованій формі закріплюються найважливіші кваліфікуючі ознаки, які характеризують цивільно-правову природу договору міжнародного фінансового лізингу та іноземний елемент у відносинах сторін по договору міжнародного фінансового лізингу, що вимагає, як вбачається, їх послідовного аналізу.
Перш за все, необхідно відзначити, що закріплені Конвенцією цивільно-правові ознаки договору міжнародного фінансового лізингу мають ряд суттєвих відмінностей від ознак внутрішніх договорів фінансового лізингу, які містяться у статтях 806-809 ЦКУ, Законі України "Про фінансовий лізинг", та деяких інших нормативно-правових актах [33, 34].
Зокрема, як випливає з положень п.а) ч.1 статті 1 Конвенції, договорами лізингу у значенні Конвенції є лише договори, по яких лізингодавець укладає за вказівкою лізингоодержувача договір поставки обладнання з третьою особою на умовах, схвалених лізингоодержувачем.
В результаті порівняння наведеної норми із положеннями ч.1 статті 806 ЦКУ, у відповідності із якою договори лізингу в Україні поділяються на договори непрямого та прямого лізингу, можна зробити висновок, що Конвенцією регулюються договори непрямого лізингу.
Іншими словами, договори прямого ліз