РОЗДІЛ 2
ЛЕКСИЧНІ КОМПОНЕНТИ АВТОРСЬКОГО СТИЛЮ
2.1. Вступні зауваження
Розвиток лінгвістики тексту став реакцією на певну обмеженість деяких методів лінгвістичних досліджень, що утвердились впродовж останніх десятиліть. Зокрема, та обставина, що мовознавство розглядало речення як найвищий рівень мовних одиниць і обмежувалося аналізом та описом структури речення, сегментацією та класифікацією мовних одиниць у межах рівня речення, спонукала до вирішення нових завдань, що постали перед лінгвістикою тексту. Головним завданням лінгвістики тексту став опис функціонування основних мовних одиниць у складі тексту й дослідження компонентів тексту в ролі допоміжних елементів текстотворення.
Питанню компонентного складу тексту присвячено чимало робіт В.Войнова [44], І.Гальперіна [48], Н.Жинкіна [82], Г.Колшанського [110], Ю.Лотмана [133], О.Москальської [148], Л.Новікова [151], О.Падучевої [158], З.Тураєвої [205], В.Дейка [285] та багатьох інших дослідників. Зокрема Г.Колшанський, підкреслюючи складну інфраструктуру тексту, мінімальним його компонентом називає блок чи текстему. Блок у складі тексту об'єднує речення-висловлювання в один денотат. Текстеми - групи висловлювань, на які поділяються за смислом блок чи текст. Блок репрезентує собою абзац чи період [110, с. 106-109]. О.Москальська серед одиниць тексту вирізняє наступні: речення-висловлювання, складне речення, дискурс, період, блок [148].
Компоненти тексту включають одиниці всіх рівнів мови. Найбільш значущою одиницею є слово [109, 133, 205]. Слово - мінімальна змістова одиниця мови, що вільно відтворюється в мові й служить для побудови висловлювань (речень) [296, с. 166]. Слово є центральною структурно-семантичною одиницею мови в цілому, оскільки воно входить до різних структурних рівнів мови. За сукупністю лексико-граматичних ознак слова групуються в частини мови.
Речення є наступним компонентом тексту. Речення як основна синтаксична одиниця позначає ситуацію, вказує на відношення повідомлюваного до дійсності, характеризується безперервністю синтаксичних зв'язків і семантико-синтаксичних відношень, а також є відносно завершеною одиницею спілкування та вираження думки [25, 59, 71, 148, 176].
Ще однією важливою одиницею тексту є абзац. Це частина зв'язного тексту з кількох (рідше одного) речень, якій притаманна тематична цілісність і відносно закінченість змісту [296, с.9] У прийомах організації, структурі та обсязі абзацу відображаються загальностильові особливості тексту, а також риси авторської манери викладу.
Стильовий аналіз текстів свідчить, що тексти відрізняються одиницями всіх рівнів мови, але стилерозрізнювальний потенціал цих одиниць різний: найменший на фонетичному рівні, найбільший - на лексичному та синтаксичному [25]. Саме тому лексичні одиниці тексту (слова) є об'єктом нашого дослідження.
Слід зазначити, що слова поділяються на класи, які прийнято називати "частинами мови" (далі - ЧМ). Тісний взаємозв'язок лексичних і граматичних значень, що визначають структурно-семантичний тип слова, дає підставу визначати ЧМ як лексико-граматичні категорії [16, 29, 122, 147, 168, 189]. У нашій роботі ми послуговуємося терміном лексико-граматичні класи слів (далі - ЛГК), які репрезентують собою частини мови і розглядаються нами як компоненти авторського стилю. Виявлення специфіки вживання лексико-граматичних класів слів уможливить встановлення особливостей ідіостилю в художньому тексті.
Наступними компонентами авторського стилю вважаємо семантичні класи слів, під якими розуміємо угрупування лексичних одиниць, що об'єднуються спільною тематикою або спільною тематичною приналежністю. Вказані класи розкривають семантичну палітру творів мирної та воєнної тематик і виявляють семантичні особливості індивідуального стилю письменників.
2.2. Підходи до класифікації частин мови в сучасній лінгвістиці
Частини мови завжди належали до фундаментальних понять лінгвістики. Залежно від різних практичних і теоретичних підходів до особливостей ЧМ підкреслювались та описувались їхні різні характеристики. У лінгвістичній науці існує кілька підходів до вивчення та аналізу частин мови:
- логічний і синтаксичний (головна роль слова в побудові речення);
- семантичний (слова поділяються за значеннями);
- формально-морфологічний (акцентує увагу на видозміні слова в мовленні).
О.Кубрякова, досліджуючи історію вивчення ЧМ, зазначає, що перше розмежування ЧМ було здійснено Арістотелем у IV ст. до н.е. (поділ на іменники та дієслова). З часів стоїків набуває розвитку інший підхід до вивчення ЧМ - за граматичною зміною слів (наявність чи відсутність у слові форми відмінку та часу). Подальший розвиток згаданий вище підхід знайшов у морфологічному напрямку вивчення ЧМ. Синтаксичний напрямок при визначенні ЧМ враховує безпосереднє оточення слова, особливості його функціонування в реченні [122, с. 117-118].
Значними теоретичними розробками питання морфологічних категорій, на нашу думку, відзначається робота О.Бондарка "Теорія морфологічних категорій і аспектологічні дослідження" (2005). Для питання розподілу ЧМ чималу вагу має встановлення ЧМ за морфологічними категоріями. Адже "кожна морфологічна категорія є ознакою - параметром тієї чи іншої частини мови. Цей аспект морфологічної категорії охоплює як план змісту, так і план вираження" [29, с. 128].
Узагальнюючи можна зробити висновок, що при розмежуванні ЧМ у лінгвістиці брались до уваги три аспекти: значення слова, його функція в складі речення, його особливості в області флексії і словотворення.
У роботах вчених останнього десятиліття нові підходи характеризуються або виходом за межі вище згаданих аспектів, або новим трактуванням якогось аспекту, або новим розумінням того, як співвідносяться між собою окремі характеристики в організації ЧМ. До розробок нових підходів вивчення ЧМ долучились В.Алпатов [5], О.Бондарко [29], А.Вежбицька [36], О.Кубрякова [122], В.Плунгян [168], К.Рахіліна [180] та ін. Дослідники зверта