Семантика, сполучуваність і функціонування прийменників у сучасній німецькій мові (на матеріалі художнього, публіцистичного та наукового стилів)

РОЗДІЛ 2
матеріал І методи дослідження
2.1. Вибір матеріалу дослідження
Хоча поділ слів на частини мови нараховує вже два з половиною тися­чо­ліття
своєї історії, донині не існує чітких критеріїв класифікації різних час­тин
мови (пор. [13, с. 3-7; 59, с. 6; 60, с. 4; 163, c. 4-5; 150, c. 3-4 та інші].
Тому в ста­тис­тичних дослідженнях, присвя­чених аналізу різних
лексико-граматичних кла­сів, використовуються тлу­­мачні словники як найбільш
репрезентативні зібран­ня загальномовної лек­сики. Розмежування частин мови
залежить від вико­ристання різних методо­ло­гічних засад, а тому відрізняється
від словника до словника. Але, незважаючи на суб’єктивізм, який має місце у
словниках, при відоб­раженні лексичної системи мови, на основі численних даних
можна зробити висновок, що лексична система отримує у словнику в ціло­му досить
адекватне відтворення [85, с. 111]. Це пов’язано з тим, що лек­сична система
об’єктивно існує у свідо­мос­ті носіїв мови, і “відбір слів, значень та їх
характеристик відбувається не ви­пад­­ково, а на основі певних принципів, що
веде до системної, законо­мірної спів­від­несеності складу тлумачного словника
з загальним складом лексичної систе­ми мови” [109, с. 66]. Тому більшість
дослід­ників лексико-граматичних класів об­ме­жуються, як правило, одним,
найбільш авторитетним та зручним тлу­мач­ним словником.
Наш вибір ми обмежили академічним тлумач­ним словником сучасної німецької мови
– Duden Deutsches Universalwцrterbuch (125 тис. статей) (у подальшому DUDEN).
Цей словник належить, за класифікацією С.І.Ожегова, до короткого типу
словників, мета яких – активна нормалізація сучасної літера­тур­ної мови, а
склад лексики відповідає перетину всіх активних індивідуальних словників
повноцінних носіїв нормативного варіанта певної мови в певну мовну епоху [100,
с. 85-103]. Тобто в коротких словниках концентруються ядерні для мови слова та
їх значення, які відомі всім і вико­рис­товуються всіма носіями мови. Це й
послужило основним критерієм нашого вибору.
Отже, матеріалом дослідження послугувала суцільна вибірка приймен­ників зі
словника DUDEN. Загальна кількість досліджуваних приймен­ників склала 149 ЛО
(див. додаток Б). У роботі досліджуються синтагматичні та парадигматичні
властивості прийменників на основі їх сполучуваності з ЛСП іменників у текстах
художнього, публіцистичного та наукового стилів.
2.2. Особливості художнього, публіцистичного та наукового стилів сучасної
німецької мови
2.2.1. Особливості ХС сучасної німецької мови. ХС займає особливе місце се­ред
інших функціональних стилів, є серце­ви­­ною стилістичної системи
націо­наль­ної мови [86, с. 247]. Він активно взаємодіє з усіма іншими стилями
й впли­ває на їх формування та розвиток. З одного боку, в його текстах іноді
викорис­то­ву­ються елементи інших функ­ціо­нальних стилів. Це зумовлено тим,
що пред­ме­том образного зображення у ХС є всі сфери людського життя –
політична, пра­во­ва, науко­ва, виробнича і т.п. З іншого боку, він постійно
постачає мовні еле­мен­ти в певні жанри інших стилів. Така специфіка мови
художньої літератури викликала полеміку про те, чи є художнє мовлення взагалі
функціональним сти­лем. Одні дослідники [18, с. 216; 86, с. 247-256] ставлять
стиль художньої літе­ра­тури поряд з іншими функціональними стилями, інші [24,
с. 71; 52, с. 47-48] вва­жають його явищем більш складного виду, синтезом
ретельно відібраних засобів вираження.
Основне призначення ХС – впливати засобами худож­нього слова через сис­те­му
образів на розум, почуття й волю читачів, форму­вати ідейні пере­ко­нання,
мо­ральні якості та естетичні смаки. Мова художньої літератури базується на
загальнолітературній мові, але використовують її для створення системи засобів
мовно-художнього вираження, оскільки в мові художньої літератури об’єднані
комунікативна та естетична функції [18, с. 216]. Зображувальна функція
худож­ньої літератури вмотивовує широке використання специфічних засобів
(лексич­них, фразеологічних, син­так­сичних): синонімів, антонімів, омонімів,
паронімів, стилістичних фігур, а також діалектизмів, жаргонізмів та інших
складників, як­що це відповідає потребам мистецького зображення дійсності [111,
с. 15-16].
Оскільки в текстах ХС можуть існувати всі функціональні типи мовлення (опис,
розповідь, міркування) і всі можливі їх ком­бінації, то відпо­від­но можуть
використовуватися всі семантико-граматич­ні типи речень, внут­ріш­ньо- і
зовнішньосинтаксичних зв’язків, тобто харак­тер­ною для ХС є повна свобода
синтаксичного констру­ю­­ван­ня [86, с. 253].
Для дослідження сполучуваності прийменників з іменниками у ХС у роботі
використано вибірку з шести прозових творів сучасної німецької літератури
(1–6). До вибірки включалися всі приклади вживання прийменників із іменниками з
кожної п’ятої сторінки творів. Вели­чи­на вибір­ки складає 95582 слововживання,
кількість виписаних прикладів дорівнює 5138 сполучень. Зустріваність
прий­мен­ників у текстах ХС наведена в додатку В, табл. В.1.
2.2.2. Особливості ПС сучасної німецької мови. ПС реалізується в
суспіль­но-політичній літературі, періо­дич­ному друці (газетах, журналах), у
політичних виступах і т.п. Роль публіцистики, особливо газетної, полягає в
тому, щоб пере­ко­нувати читача й впливати на його волю та почуття з метою
створення суспільної думки. Крім того, зміст публіцис­тич­них творів слугує для
пере­дачі повідомлень і роз’яс­нення, коментування подій. Публіцистичність – це
передов­сім яскраво вира­же­на авторська позиція, це мистецтво аргумен­тування,
пере­конування, а тому нестан­дарт­ність подання думок підсилює дієвість
мов­лен­ня. У пу