РОЗДІЛ 2
СОЦІОЛІНГВАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ СУБ'ЄКТІВ ІНСТИТУЦІЙНОГО КОМУНІКАТИВНОГО ПРОСТОРУ НІМЕЧЧИНИ
Поняття інституційного комунікативного простору Німеччини у сфері економічної діяльності відображає сталі та динамічні властивості соціолінгвального середовища суб'єктів інституційної економічної діяльності Німеччини, в якому відбуваються різноманітні мовні контакти поміж людьми у формі обміну текстами, посталими з комунікативної діяльності. Вона ж передбачає обмін інформацією, випрацювання спільних інтенцій та стратегій їхньої реалізації, спрямованих на конкретного адресата. Інституційний комунікативний простір у сфері економічної діяльності виявляє себе як система координат, у якій реалізуються комунікативні змісти друкованих та електронних текстів, що функціонують у різних професійних і непрофесійних адресантно-адресатних конфігураціях. Пунктами відліку в цій системі координат, з огляду на німецьку лінгвістичну традицію, у системі фахового мовлення постають центральні інституційні суб'єкти Німеччини - ДЕРЖАВА та ПРИВАТНІ ЕКОНОМІЧНІ ІНСТИТУЦІЇ; у системі професійно-непрофесійного мовлення - економічні експерти від ЗМІ. Важливими характеристиками інституційного комунікативного простору в галузі економічної діяльності є оцінки, що стосуються соціального статусу його суб'єктів: держави, як суспільно-політичного чинника формування взаємодій кожної окремої людини-громадянина, економічних інституцій, до яких вона тим чи іншим чином приналежна; концептуальний аналіз категорій місця, протяжності, близькості й віддаленості, орієнтації, спрямування тощо. Концептуальне уявлення комунікативного простору передбачає, крім того, орієнтацію на структуру просторової ситуації, яку складають такі елементи: локалізований предмет, орієнтир, типи просторових співвідношень поміж ними, статику й динаміку ситуації, суб'єкта дії та впливу, спостерігача, пункт відліку локативного відношення.
2.1. Антропоцентричні характеристики
Як суто німецький соціокультурний феномен публічна економіка цієї країни спричиняє лінгвістичну потребу виокремлення й опису її представників як нового типу мовної особистості. Саме ці речники виступають у інституційному комунікативному просторі як агенти таких економічних суб'єктів-інституцій:
1) суб'єкти державної економіки (EU-Wirtschaftsministerien, Wirtschaftskommissionen der Senatsverwaltung);
2) суб'єкти європейської міждержавної економіки, які представлені її німецькими репрезентантами (die Europaische Zentralbank, die Europaische Freihandelsassoziation, die Europaische Bank fur Wiederaufbau und Entwicklung, informelle Gremien der europaischen Zusammenarbeit);
3) німецькі інтернаціональні торговельні представництва (Industrie- und Handelskammern);
4) приватні банки (Sparkassen, Bankgesellschaften, Volksbanken, Investitionsbanken, Ausgleichsbanken, Mittelstandische Beteiligungs-gesellschaften, Burgschaftsbanken, Kreditanstalt fur Wiederaufbau);
5) приватні німецькі підприємства з участю міжнародного капіталу (bilaterale, gewinnorientierte Wirschaftsinstitution);
6) економічні спілки (Verbande, Vereinigung der Unternehmens-verbande, Industrieverbande, Arbeitgeberverbande, Handwerksverbande, Handelsverbande);
7) організації сприяння економічній діяльності (Wirtschaftsforderer, Zukunftsagenturen) тощо.
В інституційному комунікативному просторі економічні представники національних та міжнародних інституцій, які уособлюють тип німецького економіста доби Об'єднаної Європи, відстоюють економічну ідеологію Євросоюзу, захищають економічні інтереси європейців у світовій конкурентній боротьбі. Усе це позитивно позначається на розвиткові діалогових форм економічної комунікації [214]. Лінгвокультурні ознаки цих форм комунікації випливають із відповідного корпусу усних та писемних текстів, які сприяють дієвій комунікативній реалізації основних завдань економічних інституцій.
2.1.1. Соціолінгвальні характеристики вербальної поведінки суб'єктів інституційного комунікативного простору Німеччини. Дослідження вербальної поведінки мовців у сучасному інституційному комунікативному просторі Німеччини свідчить про її соціокультурну неоднорідність унаслідок впливу багатьох мовних і соціокультурних факторів. Специфіка комунікативної діяльності мовців полягає в її діяльному зануренні в розмаїття актуальних міжкультурних контекстів, що уможливлюють міжмовну, мультикультурну та міжідеологічну взаємодії комунікантів. Такі взаємодії характеризуються сукупністю дискурсивних практик мовця, спрямованих на добір лінгвістичних та екстралінгвістичних засобів для розв'язання певного комунікативного завдання, а також на впорядкування комунікативних відносин мовців у сфері інституційного спілкування. Одним із переконливих способів дослідження цих складних взаємодій є аналіз характеристик суб'єктів інституційного комунікативного простору [189, с. 11; 310, с. 15].
Конститутивним фактором інституційного комунікативного простору є мовна особистість. Дискурсивні дослідження мовної особистості завдячують, насамперед, розвиткові лінгвістичної антропології - вчення, у становленні якого провідне місце належить англоамериканським та німецьким лінгвістичним школам [400; 405], а також розвиткові етнографії комунікації [263; 290], літературознавства [312; 388; 519; 528; 529], когнітивних напрямів соціолінгвістики [308], інтерактивної соціології, соціальної когнітивістики [185; 403; 439; 508], досліджень багатомовності та проблем засвоєння іноземної мови у багатомовних спільнотах [548; 519] і т. ін. Антропологічна лінгвістика, досліджуючи природу мовної особистості, значною мірою спирається на теорію практик П. Бордьє [284], структурну теорію А. Ґідденса [364], історичні дослідження технологій засвоєння знань і теорію дискурсів влади М. Фуко [351]. Серед здобутків лінгвістичної антропології - виокремлення категорій комунікативного простору та дискурсу. Мовна особистість опановує знання через осягнення мовної картини світу, яка визначає процеси сприйма