РОЗДІЛ 2
ЛІНГВІСТИЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ МИСТЕЦТВОЗНАВЧОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ
Інтеграція та взаємодія різних наук вимагає посиленої уваги науковців до питань термінознавства та дослідження функціонування термінологічних структур у різних сферах діяльності людини. Проблеми становлення, семантики, деривації та тенденції розвитку термінологічних одиниць вивчали вітчизняні та зарубіжні дослідники, зокрема Ф.М. Березін, Б.М. Головін (1966,1979), В.В.Виноградов (1977), Г.О. Винокур (1939), В.Г. Гак (1970), Л.В. Даниленко (1972), Ю.Н. Караулов (1975), Т. Р. Кияк (1985, 1988, 1994), З.Г. Коломієць (1989), О.С. Кубрякова (1977), В. М. Лейчик (1986,1989), Е. Вюстер (1985), Ф. Дорнер, А. Ширмер та інші.
У сучасних лінгвістичних дослідженнях суттєво збільшився інтерес до динамічних аспектів мови та переходу до антропоцентричної лінгвістики, яка вивчає мову у взаємодії з людиною, її свідомістю, мисленням і різновидами її діяльності, в результаті чого формується новий - когнітивний - напрямок термінознавства. За кожним терміном стоїть чітка, точна структура знання, тому саме когнітивний підхід у вивченні термінології викликає в наш час особливу увагу та потребує спеціального висвітлення [177, с.103].
Саме тому в розділі ставиться за мету:
1) описати різні підходи до визначення терміна та розглянути лінгвістичні маркери мистецтвознавчих термінів;
2) запропонувати принципи диференціації мистецтвознавчих термінів у словнику;
3) висвітлити процеси термінологізації / детермінологізації в системі мови;
4) встановити етимологічні ознаки англомовної мистецтвознавчої термінології, як невід'ємний етап концептуального аналізу, та визначити основні продуктивні шляхи її утворення, оскільки словотвір відіграє важливу роль у класифікаційно-пізнавальній діяльності;
5) розробити польову структуру концепту "мистецтво";
6) виділити ступені інтернаціоналізації термінології як явища, що відображає перетин та накладання мовних картин світу.
2.1. Терміносистема "мистецтво" у сучасній англійській мові
Кожне дослідження термінологічної лексики грунтується на певному визначенні терміна. В лінгвістичній літературі існують різні, часто протилежні погляди щодо визначення терміна, вимог, висунутих до нього, взаємовідносин загальнонародного слова, терміна та поняття.
По-перше, зауважимо, що в основу протиставлення термін-нетермін покладено опозицію "повсякденного" та "наукового", що зустрічається практично в усіх дисциплінах, об'єктом яких є мова для спеціального вжитку.
По-друге, за твердженням С.Л. Мішланової, антропоцентрична парадигма в лінгвістиці спрямована, в основному, на вивчення так званої "мови повсякденного вжитку", тоді як термінознавство залишається в рамках традиційних парадигм (структуралізму та генеративізму) [159].
На нашу думку, перспективним для розвитку термінознавства буде його введення в антропоцентричну парадигму для набуття ним статусу когнітивної науки за допомогою запровадження категорії "професійної мовної особистості", похідної від категорії "мовної особистості" (носія мовної свідомості) Ю.М. Караулова [пор.: Караулов, 1987]. Так, із урахуванням основних положень цієї концепції в рамках когнітивного термінознавства виникає можливість вивчення професійної мовної особистості у всій різноманітності її професійної діяльності та соціальних ролей - діяльності у професійній сфері, яка формується із засвоєнням наукової картини світу; соціальної поліфункціональності (актуалізаціїї декількох соціальних ролей); формування наукової картини світу у процесі навчання як поступового переходу від наївної до наукової картини світу, яка зафіксована в термінологіях окремих наук. Останні ж структуруються шляхом розподілу на окремі терміносистеми.
Зміст терміна розкривається через його дефініцію на основі виділення необхідних і питомих ознак поняття.
Багато вчених відносять термін до сфери спеціальної лексики. Різнобічне вивчення спеціальної лексики на тлі загальної та розгляд її окремих розрядів у контрасті один із одним допомагають виявити її характерні особливості.
Лінгвісти виокремлюються два основних підходи до вивчення природи терміна: "субстанціональний" і "функціональний" (Б.Н. Головін, 1981) або "нормативний" і "дескриптивний" (В.М. Лейчик, 1989).
Відповідно до нормативного підходу термінологічність розглядається як здатність лексичної одиниці проявляти особливу семантичну та граматичну структуру та відрізнятися від слів загальнолітературної мови. Його послідовники дотримуються думки про те, що термін - це спеціальне слово або словосполучення, що виражає спеціальне поняття певної галузі виробництва, науки, мистецтва, суспільного життя (Ю.О.Карпенко, 1991) [100, с. 117]; слово або словосполучення з історично вмотивованим чи умовно закріпленим значенням, що відбиває одне поняття у спеціалізованій галузі знання чи виробництва (М.І.Мостовий, 1993) [162, с. 191]; спеціальне слово або словосполучення, яке слугує точним позначенням понять певної галузі науки (М.П.Кочерган, 2001)[120, с. 220].
Згідно другого "функціонального" підходу практично будь-яке слово може перетворитися на термін (термінологізуватися) й навпаки, будь-який термін може втратити свою термінологічність і перейти до сфери загального вжитку (детермінологізуватися). Наприклад, Б.М. Головін уважає, що термін - це окреме слово чи утворення на базі іменникового підрядного словосполучення, яке позначає професійне поняття і призначене для задоволення специфічних потреб спілкування в галузі певної професії (науковій, технічній, підприємницькій, управлінській)" [58, с. 276]. Дане визначення досить вдале та містке, хоча деякі його моменти можуть викликати заперечення. Непереконливий, зокрема, той факт, що всі терміни утворюються лише на базі іменника. У мистецькій термінології такою базою іноді можуть виступати також прикметники, дієслова, прислівники (наприклад, у музичній термінології: presto, moderato, vivace). Незрозуміле тако