РОЗДІЛ 2
ІНФІНІТИВНЕ РЕЧЕННЯ, ОФОРМЛЕНЕ ПРИЙМЕННИКОМ
FOR, У ФУНКЦІЇ КОМПЛЕМЕНТА ПЕРЕХІДНИХ ДІЄСЛІВ
У сучасній літературі, присвяченій питанням синтагматики мовних одиниць, значна
увага приділяється дослідженню їх сполучуванісних характеристик. Особливе
значення має встановлення закономірностей реалізації комбінаторних властивостей
дієслова – смислового та структурного центра речення. Синтаксична варіативність
предикативних конструкцій – це їхня функціональна варіативність, яка
регулюється семантичними особливостями головного слова та дистрибуцією певного
явища у реченні [175: 274]. Нефінітні предикативні конструкції чітко виявляють
свої дієслівні/ недієслівні характеристики, займаючи певні синтаксичні позиції.
Функціональне навантаження такої конструкції повинно узгоджуватись з природою
самого інфінітива [175: 274]. Автори граматики “A Comprehensive Grammar of the
English Language” називають п’ять основних функціонально маркованих елементів
речення: суб’єкт, дієслово, об’єкт, комплемент та ад’юнкт [117: 49].
Категорія комплемента була введена до наукового обігу з метою “охоплення” всієї
сфери облігаторних поствербальних конституентів, а також визначення їхньої
природи [173: 30]. Найближчим оточенням, яке доповнює семантику дієслова, тобто
його безпосереднє синтаксичне оточення, традиційно вважають суб’єкт дії цього
дієслова та об’єкт, на який спрямована дія останнього. Дієслова можуть
“обирати” певний тип комплемента, так само як і набір трансформаційних правил,
для переходу глибинної структури речення до поверхневої. Цей вибір диктується
семантикою головного дієслова. Нагадаємо, що комплементації потребують лише
дієслова “неповної” предикації [11: 54; 26: 17; 190: 41 та ін.], тобто ті, що
вимагають уточнюючих елементів на завершення своєї семантики.
Кожне словосполучення включає до свого складу головне слово, яке накладає певні
обмеження на залежні від нього елементи. Усі основні граматичні категорії
приймають комплементи [134: 42]. У сучасній англістиці комплемент визначається
як граматична одиниця, що доповнює значення попереднього слова [211: 47], а
структура комплемента кваліфікується як та, що складається з комплементайзера
та вставного/підрядного (embedded) речення [112: 417; 140: 206].
Щоб з’ясувати яким чином слід класифікувати дієслова та їхні комплементи,
пропонується чітко розрізняти два окремих рівні граматичного зв’язку: загальну
функцію (general function) та функцію в реченні (clause function) [99: 2].
Загальна функція дієслів описується за допомогою поняття “дієслівна
комплементація”, суть якого полягає у накладанні певним дієсловом синтаксичних
та семантичних обмежень на свій комплемент. Крім того це дієслово функціонує як
“предикатор”, тобто виконує певну функцію в реченні [99: 2]. Заслуговує на
увагу зв’язок дієслова зі своїми внутрішніми аргументами, що вивчається у межах
загальної теорії “дієслівної комплементації”, пов’язаної з теорією “дієслівної
субкатегоризації”.
У сучасній західній англістиці [117; 140; 192] пропонують класифікувати всі
дієслова згідно з їхньою потенційною здатності до комплементації на: 1)
одноперехідні (відкривають позицію для одного комплемента); 2) двоперехідні
(відкривають позиції для двох комплементів); 3) дієслова-зв’язки (поєднують
підмет та його комплемент); 4) комплексно перехідні (доповнюються комплементом
додатка). Неперехідні дієслова взагалі не відкривають позицій для комплемента
будь-якого типу. У літературі, присвяченій питанням синтаксису різносистемних
мов (флективних і нефлективних), прийнято вживати термін “валентність” на
позначення способу детермінації головним дієсловом певної кількості оточуючих
його елементів. На відміну від валентності, яка, поряд із внутрішніми
аргументами, передбачає також і зовнішній (експлікований суб’єктом дії),
дієслівна комплементація охоплює тільки перші [132; 136]. Під дистрибуцією
дієслова в роботі ми розуміємо певний набір структурних елементів, які
виконують призначені їм цим дієсловом семантичні ролі та займають відповідні
семантичні позиції.
У випадку комплементації головного дієслова інфінітивним реченням часто
виникають труднощі у розрізненні трьох основних типів комплементації у сучасній
англійській мові – одноперехідної, двоперехідної та комплексно перехідної [117:
1185]. У цьому розділі здійснюється аналіз дистрибуції інфінітивного речення з
COMP for у функції комплемента одноперехідних і двоперехідних дієслів на
матеріалі пам’яток середньоанглійського періоду, оскільки комплементація
вказаних дієслів складає левову частку поміж інших типів інфінітивної
комплементації у зазначений період. Особлива увага при цьому звертається на
характеристику аргументного оточення головного та другорядного (нефінітного)
дієслів. Фактичний матеріал показує, що дистрибуція інфінітивного речення з
COMP for корелює з дистрибуцією підрядного that-речення, оскільки ці речення не
тільки функціонально, але й семантично еквівалентні.
Аналіз дистрибутивних ознак інфінітивного речення з COMP for не може бути
повноцінним без урахування його синтаксичних та семантичних особливостей
останнього. Отже, ми розглянемо, по-перше, дві основні групи одноперехідних
дієслів: інтенції (intention/volition) та аспектуалізаторів (aspectualizers),
по-друге, також дві найширше представлені групи двоперехідних дієслів:
переконання/ спонукання (persuading and urging) і наказу/дозволу (commanding
and permitting). Виокремлення групи середньоанглійських дієслів інтенції в
певну узагальнену групу можна пояснити тим, що інші дієслова, зокрема розумової
перцепції (mental perception: юouhte, юogte, thynke, юenche “think”, trowd
“believe”, wenen “think”),
- Київ+380960830922