РОЗДІЛ 2
ДІАГНОСТИКА ПРЕСТИЖНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ НА ПРИКЛАДІ МИТНОЇ СЛУЖБИ
2.1. Критерії і показники оцінювання престижу державної служби
Як було показано вище, престиж представляє собою достатньо складне явище. Складність полягає не тільки в формулюванні самого поняття та його характеристик, але й в практичному фіксуванні престижу державної служби, тому слід виробити набір показників, які фіксують її рівень престижу.
На наш погляд, ця процедура має здійснюватися на трьох рівнях. Перший рівень пов'язаний з теорією соціальної стратифікації й оцінюванням престижу як критерію соціального статусу. Цікавою відносно цього є теорія Д. Дж. Треймана, яка базується на чотирьох загальних положеннях. По-перше, практично у всіх сучасних суспільствах існує приблизно однаковий розподіл праці, причому такі її різновиди, як виробництво та розподіл зброї, владні повноваження особливо цінуються в будь-якому суспільстві. По-друге, в умовах спеціалізованого розподілу праці деякі соціальні групи більшою мірою володіють матеріальними ресурсами та контролюють їх використання, ніж інші. По-третє, ті, хто володіють владою, наділяються особливими повноваженнями. Четверте положення цієї теорії є наслідком трьох попередніх. Оскільки влада і привілеї повсюду цінуються, то і пов'язані з ними професії важаються престижними. Це повною мірою стосується державної служби.
Другий рівень розробки показників престижу спрямовує загальну теорію до практичного дослідження проблеми. Тут показники можуть вже кваліфікуватися як з позиції їх об'єктивного, так і суб'єктивного характеру. До об'єктивних показників можно віднести рівень доходу, матеріального статку, умови праці, кваліфікацію, міру владних повноважень. До суб'єктивних показників належить престиж професії, задоволеність роботою, своїм суспільним становищем, кар'єрою, професійним вибором тощо (додаток Б).
Третій рівень є безпосереднім опрацюванням різних аспектів прояву соціального статусу на емпіричному рівні з метою точної фіксації та визначення соціального престижу конкретної соціальної групи, в нашому дослідженні - державних службовців. Тут знаходять своє відображення перші два рівні теоретизування. Ми пропонуємо використовувати систему показників, яка складається з чотирьох блоків, кожен з яких містить декілька проміжних показників, подібних за деякими параметрами (додаток В).
Перший блок об'єднує "умови", необхідні для виявлення соціального статусу державної служби. Для його оцінки пропонуємо застосовувати простий принцип фіксації: "мають" - "не мають" та виділити набір показників професійних умов, до яких застосовується цей принцип. До цього блоку належать такі показники як легітимність влади, принцип громадянського контролю над діяльністю державних службовців, законодавча база відносно державних службовців, міра обмеження громадянських прав і свобод, державна програма адаптації у посттрудовому періоді (пенсійне забезпечення), соціальне визнання заслуг, професійна еліта, корпоративна солідарність, а також історичний фон існування державної служби.
Другий блок можна назвати "умови життя". Він включає показники, які можуть бути виражені кількісно в абсолютних та відносних величинах і не залежать від суб'єктивних оцінок. Це показники матеріального рівня та якості життя. Сюди включені рівень оплати праці, рівень реальних доходів на члена сім'ї у грошовому вираженні (додаткові виплати, пільги тощо), відношення рівня оплати праці державних службовців до рівня оплати інших соціальних груп, і нарешті, якість життя (середня тривалість життя представників даної професійної групи, середня тривалість життя після виходу на пенсію, кількість загиблих, померлих або травмованих на робочому місці, медичне обслуговування, рекреаційні можливості, пенсійне забезпечення, можливість отримання службового житла).
Третій блок охоплює обсяг прав, пільг та привілеїв, що поширюються на державних службовців.
Четвертий блок, який називається "престиж", характеризує міру довіри суспільства до державної служби, привабливість професії, її авторитет серед населення, самооцінку своєї професійної діяльності. Престиж можна простежити за такими кількісними показниками, як конкурс у вищі навчальні заклади, які готують державних службовців, питома вага тих, хто звільнився за власним бажанням серед загальної кількості звільнившихся, питома вага молодих фахівців серед тих, хто звільнився за власним бажанням, а також питома вага представників вищого рангу професійної ієрархії (генералітету - у правоохоронних органах), де високий престиж залежить від того, наскільки малою кількістю представлений вищий рівень професійної групи.
Наведена система показників дозволяє виміряти престиж, але передбачає значні інтелектуальні, часові та фінансові витрати. Тому, особливу увагу слід зосередити тільки на четвертому блоці показників, а саме на престижі та привабливісті професії.
Об'єктивні статистичні показники є передумовою формування динамічних суб'єктивних показників. Ураховуючи систему оцінювання престижу державних службовців, престиж можна подати у вигляді піраміди оцінок (рис. 2.1).
Основою є невербальна оцінка державних службовців, яка виражається в слабо усвідомлених формах реакції на власне ставновище. На другому рівні розміщується вербальна самооцінка, виражена свідомо. Третій рівень включає неофіційну оцінку позиції державного службовця з боку оточення, яка з часом трансформується у престиж, привабливість, пошану. Ці три рівні складають нижню частину піраміди і є суб'єктивними показниками престижу. У верхній частині піраміди, на найвищому її рівні, викристалізовуються об'єктивні показники, а саме: офіційна оцінка позиції
Рис. 2.1. Рівні та засоби вимірювання престижу державних службовців
державних службовців, що виражається в нормативних документах, які регулюють владні повноваження, економічний статус; оцінка ЗМІ тощо. Кожний наступний щабель даної піраміди передбачає більшу ступінь формальнос