РОЗДІЛ 2
РУРП І ЯЦКО ОСТАПЧУК
2.1. Формування світогляду Яцка Остапчука
Народився Я. Остапчук 4 січня 1873 р. в Луб'янках Нижчих біля Збаража (нині - Нижні Луб'янки Зборівського району Тернопільської області), що знаходиться на пограниччі південно-західної Волині та північно-західного Поділля, на території так званого Розточчя. Природа цієї місцевості, за словами самого Я. Остапчука, надзвичайно чарівна літом ("як казки дитячі") та надзвичайно сувора зимою ("страшна, мов ясні громи серед ночі") [97, с. 188].
На формування світогляду відомого політичного діяча великий вплив мали його родина та односельці. Про його дитячі та юнацькі роки найдостовірнішим джерелом виступають спогади, в яких автор з великою любов'ю і дуже детально описував життя своїх родичів, свою малу батьківщину: "Людина прив'язується до рідного куточка та й до всього, що в ньому є. А головно до рідної матері, яка привела її на світ, і до цілого свого оточення, з яким зжилася і яке ніби є частиною її буття на цім Божім світі"[97, с. 187]. Ці слова , написані вже на схилі віку, свідчать, як багато для нього значила рідна земля і люди, що на ній жили.
Розглядаючи еволюцію поглядів Я. Остапчука, слід відзначити, що вона відбувалося у своєрідних умовах тогочасної Австро-Угорщини. Австрійська конституція 1867 року, проголосивши свободу слова, зборів і асоціацій, стала важливим фактором, який забезпечував і одночасно спрямовував розвиток національно-визвольного руху легальним шляхом, на відміну від того, що діялось в той час в Російській імперії. Децентралізаторські перетворення 1860-х років у Габсбурзькій монархії виробили нові форми співжиття народів. Поряд з декларуванням рівноправності була створена багатоступенева система регулювання міжнаціональних відносин, покликана забезпечити цілісність держави. Вона передбачала поступки політично сильним націям. Будучи з погляду природного права рівності безумовно несправедливою, згадана система водночас добре відображала рівень політичної сили національних рухів.
Реформи 1860-х рр. остаточно закріпили за польською елітою монополію політичної влади в Галичині. Посилення польських позицій, своєю чергою привело до розколу в українському таборі. Українські лідери почували себе зрадженими австрійським урядом, який полишив їх віч-на-віч з сильнішим польським супротивником. Частина руської інтелігенції у пошуках нових аргументів на користь своїх національних прав прагнула довести, що вона має за собою такі самі давні політичні та культурні традиції як і поляки. З цією метою москвофіли почали шукати порятунку від польських впливів в орієнтації на Російську імперію. На думку львівської дослідниці О. Аркуші, 1880-90-ті рр. XIX ст. стали в історії Галичини часом інтенсивної "суспільної ферментації", диференціації та перегрупування сил на підставі нових груп інтересів, стрімкої політизації суспільства. Польський політичний табір переживав становлення масових демократичних рухів, які заперечували право консервативної шляхти бути єдиним виразником національних інтересів. "Українська" ситуація була заплутаною та багатоваріантною, оскільки перед політичними силами однозначно стояла проблема не лише чіткої соціальної а й національної самоідентифікації.
Батьки Яцка були "середньо-заможні" селяни, прості хлібороби, надзвичайно працьовиті, "запопадливі і непосидющі", що також неабияк вплинуло на формування характеру їхнього сина. Мали "кільканадцять-моргове господарство", що вистачало на проживання. Дідусь перший в його житті зумів привити любов і бажання "до всякого пізнання" [16, оп. 1, спр. 1]. Батько був освіченою людиною, деякий час навіть дякував, у зимовий час навчав грамоти сільську дітвору в церковній школі. Для цього селянина вже у 1880-х рр. було зрозуміло, наскільки важливою для людини, а особливо - для молодого покоління - є освіта. Він не переставав переконувати односельчан, що школа "потрібна людям так само, як хліб, сіль, повітря і вода" [16, оп. 1, спр. 1, арк. 6]. Батько зумів привити своєму сину любов до науки ( "до школи я привик і полюбив науку"[16, оп. 1, спр. 1, арк. 7]), до громадського життя, оскільки сам багато уваги приділяв загальоногромадським справам і тому користувався неабияким авторитетом серед своїх односельчан. На окрему увагу заслуговує епізод, коли батько читав для односельчан зимовими вечорами 1879 р. "Історію Руси" Б. Дідицького. Малому Яцку тоді було шість років, але незабутнє враження справив на нього вже тоді цей твір: "Тато читав цю історію кілька вечорів до пізньої ночі. Учасники слухали з особливим зацікавленням, що писалося про Коззаччину... А читаючи про облогу Збаража в липні 1649 року, тато мусів часто переривати читання, бо слухачі переживали сильно описувані події, домагалися раз-у-раз пояснень і робили різні завваги з свого боку" [97, с. 207].
Подібне враження справило на малого хлопця і знайомство з дідом-лірником Андрієм Мотем, який, подорожуючи по всій українській землі розповів йому різноманітні історичні події. Як згадував пізніше Я. Остапчук, "забив мені лірник здорового кілка до голови оцими думами та оповіданнями про Київ, про кобзарів та козацьке лицарство" [16, оп. 1, арк. 7]. Найважливіше те, що він тоді вже зумів співставити і проаналізувати певні історичні факти: "Я бачив, що тут щось не так, як написано в історії Дідицького. Там Хмельницький просить "восточного православного царя", щоб той "зглянувся на козацтво і взяв під свою опіку весь руський православний мир, бо нікуди йому дітися перед лукавими ворогами". А тут виходить цілком що інше. Народ нарікає на Богдана за те, що запродав його в московську неволю. Бо річ ясна, що віра вірою, а москаль - москалем. Москалі, казав Андрій, чужі люди" [97, с. 213]. Мабуть саме під впливом зустрічей з лірником вперше похитнулась в Яцка довіра до москвофілів, під впливом яких до 1890-х рр. перебував його батько, працюючи в "Обществі ім. М. Качковського". Але,"про Україну не вмів я сам нічого второпати. Тай пояснити не було мені кому. Ця тайна була ще довг