РОЗДІЛ 2
ПРАГМАСТИЛІСТИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАТИВНОСТІ В ДРАМАТУРГІЧНИХ ТЕКСТАХ ТОМАСА БЕРНГАРДА
2.1. Проблеми вивчення інформативності в тексті
Використання теорії інформації для розвитку лінгвістики, поетики, стилістики та естетики останнім часом безперервно зростає. Розробкою і конкретизацією цієї теорії займалися не лише лінгвісти. Необхідно відзначити внесок математиків і фахівців з теорії систем [74], а також ряду філологів [5, 6, 35, 70, 77, 101, 105, 220].
У нечисленні працях до досліджень інформативності ДТ залучено математичні й теоретико-системні методи [53, 63, 109].
У сучасному науковому розумінні інформація - внутрішній зміст процесу відображення особливостей одних об'єктів реальної дійсності у вигляді змін якостей інших об'єктів [23: 7-10]. Це означає, що інформація є відбитком, який залишає одне явище на іншому.
Виділяють два види інформації - головну, або денотативну, і додаткову, або конотативну. Денотативна інформація є предметом повідомлення, вона не обумовлена характером акта комунікації й, звичайно, прямо або не прямо називає поняття, яке співвідноситься з позамовною дійсністю. Конотативна інформація, обумовлена характером акта комунікації, виражає відношення суб'єкта до предмета мови або адресата, належність суб'єкта до певної соціальної групи або ту соціальну роль, в якій він виступає, його емоційний стан. Конотативну інформацію, або конотативне значення, можна поділити на стильове (яке вказує на закріплення мовної одиниці за певним стилем або мовною сферою), емоційне (яке відображає почуття та емоції мовця), оціночне та експресивне (яке містить елементи образності) [6: 30].
Перший вид інформації пов'язаний з інтелектуально-комунікативною функцією мови. Другий, тобто додаткова інформація (її також називають прагматичною), - з усіма іншими функціями, а саме: з емотивною функцією (тобто з передачею почуттів мовця), з волюнтативною функцією (тобто з волевиявленням і спонуканням адресата до бажаної дії), апелятивною функцією (тобто зверненням уваги слухача, спонуканням його до сприйняття повідомлення), з контактовстановлюючою функцією (у ситуаціях, коли метою висловлення є не передача повідомлення, а лише прояв уваги до присутності іншої особи) та, нарешті, з естетичною функцією (тобто з впливом на естетичні почуття).
Інші дослідники пропонують декілька класифікацій функцій мови. Так, наприклад, англійські вчені Дж. Ліч, М. Холлідей виділяють три функції мови: концептуальну, текстову та інтерперсональну [128].
Однак, запропонована вище класифікація є досить повною для вирішення тих питань, які останнім часом розглядаються в стилістиці й належать до компетенції прагмалінгвістики.
Завданням стилістичного опису і стилістичного аналізу тексту є розгляд взаємодій предметно-логічного змісту повідомлення, тобто інформації першого роду, з інформацією другого роду, тобто з виявленням емотивної, волюнтативної, апелятивної, контактовстановлюючої та естетичної функцій мови, з вираженням суб'єктивного відношення мовця до предмета висловлення, співрозмовника і ситуації спілкування. Важливо підкреслити, що визначаючи можливість розмежування інформації другого і першого роду, денотативного і конотативного значення, суб'єктивного і об'єктивного в повідомленні, роблять це лише з метою аналізу, для зручності пізнання; у звичайному тексті вони утворюють єдність і не вказують ні на двобічний характер стилю, ні на поділ на форму та зміст.
Використавши поняття і термінологію сучасної теорії зв'язку та теорії інформації, американський вчений М. Риффатер дав узагальнене визначення завдань стилістики й визнав її як науку, яка передає за допомогою висловлень думки адресанта, що кодує повідомлення, адресату, що їх сприймає і декодує [112: 69-97]. Запропонований ним термін "стилістика декодування" має неповне визначення. Оскільки, спираючись на теорію інформації, стилістика декодування зацікавлена перш за все в емоційному та ідейному впливі літератури, у тих почуттях, які може викликати літературний твір у читача [129]. Роль читача полягає в глибокому, тонкому розумінні літературного тексту та співчутті.
Систему "автор - книга - читач", запропоновану засновником теорії інформації К. Шенноном, можна розглядати як систему передачі інформації. Передача думок і почуттів автора читачеві відбувається з розривом у часі й просторі. Хоча К. Шеннона цікавила передача інформації зовсім іншого типу (не семантична), з різними модифікаціями, цю схему було неодноразово використано відносно поетики.
Запропонована схема зв'язку складається з п'яти складових: 1) джерело інформації, з якого створюється повідомлення або послідовність повідомлень, що повинні бути переданими; 2) передавач (адресант), який переробляє повідомлення в сигнал; 3) канал, тобто середовище, яке використовується для передачі сигналу від передавача до одержувача (адресата); 4) одержувач, який виконує операцію, зворотну відносно до операції, відтвореної передавачем, тобто відтворює повідомлення за сигналами; 5) адресат - це особа (або апарат), для якого призначене повідомлення [137].
Під першим компонентом схеми, тобто джерелом інформації мається на увазі реальна дійсність, що оточує письменника. Письменника можна розглядати як другий компонент - передавач (адресант), оскільки він переробляє цю інформацію і кодує її, відтворюючи дійсність у художніх образах, і так організує їх структуру, що вони отримують можливість впливати на волю, думки й почуття читача, тобто змінювати якості інших об'єктів. Каналом передачі інформації є художні тексти: романи, оповідання, повісті, вірші. Одержувачем, який відтворює повідомлення згідно сигналу, є читач. Оскільки художній текст призначений не окремому читачеві, а суспільству, то справжнім адресатом повідомлення є суспільна дійсність, що оточує читача.
Зосередимося на кожному елементі запропонованої аналогії детальніше. Першоджерелом інформації є дійсність, яка оточує письменника. З усього комплексу філософських, моральних, пол