РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ
МОДЕЛІ СЦЕНАРНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ РОЗВИТКУ МІСТА
2.1. Природа міста і сучасна концепція розвитку соціальних
систем
Під соціальною системою будемо розуміти суспільство, або його відокремлену частину, що розвивається як цілісна субстанція завдяки, передусім, колективній взаємодії людських особистостей і завдяки якій соціальні процеси розвитку носять структурно-функціональний характер. Місто, як соціальна система, є діалектичною єдністю субстантивної - інформаційної, соціально-інституційної структури міського співтовариства та субстратної - просторової матеріально-енергетичної структури міського середовища [107]. Місто знаходиться у неперервному функціонуванні, розвитку і трансформації. Закономірності його функціонування і розвитку реалізуються через людський колектив, що формує міське середовище. Саме соціальні взаємодії складають органічну, індивідуальну сутність міста, роблять його "Містом", а не концентрацією будівель з відповідною інфраструктурою. Без врахування колективної динаміки, здатної до самоорганізації, системний портрет розвитку міста є неповним та статичним. Системний "портрет" обов'язково повинен враховувати інституціональну складову, оскільки місто до цього часу залишається найбільш поширеною у просторі і часі формою організації сумісної діяльності і відтворення людських особистостей з іманентними їй правилами, нормами, цінностями життєдіяльності; сукупність соціальних процесів якісних та кількісних змін у системі еволюційного чи революційного характеру; соціально-перетворювальний характер діяльності "обробки людей людьми" [34, с. 22], з її суб'єктом, об'єктом, ресурсами, умовами, результатами, множиною внутрішніх та зовнішніх зв'язків, багатоваріантністю альтернатив взаємодії активних соціальних суб'єктів тощо.
Поліструктурна організація міста носить багатообумовлений характер [35; 37; 98; 100; 101; 143]. Перш за все це природно-екологічна обумовленість. Оскільки будь-який упорядкований простір створюється суспільством у результаті його взаємодії із природою й служить для найбільш ефективної організації життєвих процесів, формування такого простору визначається, з одного боку, природними умовами, а з іншого боку - рівнем розвитку суспільства, тобто соціально-економічними й соціально-демографічними умовами. Екологічні умови міста як антропогенного середовища завжди прямо або побічно впливають на життєдіяльність громади - вони полегшують її існування або вимагають додаткових зусиль на подолання негативного впливу спотворених її власною діяльністю природних факторів.
Соціально-демографічна обумовленість. Місто - це насамперед значний населений пункт, населення - його головна підсистема, що визначає параметри і організацію всіх інших підсистем. Його людність (число жителів) - базовий показник для всіх містобудівних і інших розрахунків, що характеризують місто з різних точок зору. Населення міста є поліструктурним, що проявляється у статево-віковій структурі, структурі зайнятості, структурі міграційних потоків, етнонаціональній структурі, ієрархічно-сітьовій структурі владних, політико-управлінських відносин тощо. Міське населення формується за рахунок трьох джерел: а) природного приросту; б) механічного приросту; в) включення сільських поселень до території міста. Організація простору міста у першу чергу залежить від кількісних і якісних характеристик споживачів, тобто великих і малих груп мешканців міста, які використають його для задоволення певних видів і груп потреб [98; 108].
Соціально-економічна обумовленість проявляється у залежності функцій та розвитку міст від їх місця у територіально-галузевому розподілі праці, їх становища у регіональному, національному і світовому економіко-географічному просторі суспільного виробництва, в структурі економічних відносин, існуючих у даному суспільстві. Виникає урбаністична концентрація (одна з фундаментальних ознак міста) та ієрархія видів діяльності як у межах міста, так і на рівні системи розселення, що унеможливлює чіткий розподіл видів соціально-економічної діяльності на містоутворюючі та містообслуговуючі галузі господарства [100].
Означені вище принципи природної, соціально-демографічної, соціально-економічної обумовленості організації міста базуються на тому, що матеріально-просторові форми виникають у результаті творчого перетворення певних природних умов. Разом з тим уже сформований субстрат починає сам впливати на технології колективних взаємодій у громаді. Цей вплив може бути позитивним або негативним, тобто може активізувати процеси життєдіяльності міста або гальмувати їх. Але необхідність постійного перетворення просторового середовища обумовлюється його консервативністю стосовно більш рухливого й мінливого характеру соціальних й економічних умов життя суспільства. Тобто, в основі еволюційної мінливості міста лежить динамічний характер потреб, інтересів, цілей життєдіяльності міської громади та зовнішніх суб'єктів відповідно до характеру взаємодій локальної спільноти з вимогами системи розселення та всього суспільства. Стабільність же окремих просторових форм міського середовища виходить із їхньої життєвої довговічності, не тільки фізичної, але й суб'єктивної, ціннісної значущості: соціально-економічної, культурної, етичної тощо. Таким чином природа міста поєднує у собі процеси еволюційної стабільності, мінливості та спадкоємності, що концентруються у взаємодіях людей між собою та штучним середовищем, виступає як складний еко-соціо-економічний організм особливої синтетичної природи, створений працею людини [107; 109]. Для міста характерними є також загальносистемні властивості - емерджентність, ієрархічність організації, відкритість, цілісність, структурованість [37; 101; 144]. Згідно них, найголовнішими принципами функціонування і розвитку міста є узгодженість розвитку його основних підсистем, рівнозначність всіх функціональних елементів, домінування місць соціальної активності та систем комунікацій, що виникають між ними в загальній організації міста.