РОЗДІЛ 2
СУТНІСНІ РИСИ АРАБО-МУСУЛЬМАНСЬКОГО СВІТОГЛЯДУ
У ВИМІРІ ПОВСЯКДЕННОГО БУТТЯ ОСОБИСТОСТІ
2.1. Зміст, цінності, особливості світогляду мусульманина арабського світу як передумови реалізації ним особистісного проекту життя
Філософська рефлексія проблеми особистості є передумовою наукового вивчення змісту, цінностей, специфіки та соціокультурної детермінації арабо-мусульманського світогляду. Людина, що мешкає в арабському світі, має як спільне, так і відмінне від інших представників людської спільноти. Розглянемо перш за все зміст понять етнос, людина, особистість, людське буття, проект життя.
Грецьке слово "етнос" має багато значень, одне з яких таке: "вид, порода", мається на увазі - людей. Це також властивість виду Homo sapiens групуватися так, щоб можна було протиставити себе й "своїх" (іноді близьких, а часто досить далеких) усьому іншому світу. Для досліджуваної теми цікавим є те загальне, що належить представникам арабського етносу.
Кожний етнос має свою власну внутрішню, практично неповторну структуру й стереотип поводження. У етносів, що розвиваються, ця структура перебуває у динамічному стані, тобто міняється від покоління до покоління, у реліктових - є стабільною в тому розумінні, що нове покоління відтворює життєвий цикл попереднього.
Внутрішня структура етносу - це строго певна норма відносин між колективом і індивідом та індивідів між собою. Ця норма негласно існує в усіх сферах життя й побуту, сприймаючись у певному етносі і в кожну окрему епоху як єдино можливий спосіб спільного життя. Тому для членів етносу вона не складна, бо для них непомітна. І, навпаки, стикаючись з іншою нормою поводження в іншому етносі, кожний член першого етносу дивується, розгублюється та намагається розповісти своїм одноплемінникам про дивацтва іншого народу [164, 43].
Можна представити етнос і як людський колектив, що склався природним шляхом на основі певного стереотипу поведінки і який існує як енергетична система, що протиставляє себе іншим колективам, виходячи з відчуття комплементарності (почуття симпатії або антипатії). Слушним є і визначення етносу як спільноти людей, що історично склалася на певній території, володіє особливими рисами культури, мови, особливостями світогляду, психологічного складу й усвідомленням своєї єдності й відмінності від інших груп. Слід наголосити, що термін "етнос" близький до поняття "культура". Культура - набуте знання життя, що змінюється й передається з покоління в покоління. З погляду соціальної філософії цей термін охоплює весь спосіб життя суспільства взагалі й етносу зокрема, і в цьому змісті кожний, хто бере участь у житті суспільства, вважається "культурним". Культура складається із предметів діяльності, якими користуються всі представники етносу. Ці предмети можуть бути двох основних видів: матеріальні й нематеріальні. Етнос складається із взаємодіючих між собою людей, об'єднаних однією культурою і , можна стверджувати, що етнос розпадається без культури. Культура, у свою чергу, не може існувати без суспільства і певного етносу, що її розвиває.
Зазначимо, що арабський етнос має довгу і складну історію формування, яка пояснює в деякій мірі змістовне наповнення світоглядного комплексу сучасного араба. Щодо етногенези арабів, то слушним буде привести міркування Л. Гумільова стосовно цієї проблеми: " Араби - народ древній настільки, що до початку нашої ери колишнє відчуття етнічної єдності втратилося. Найбільш освічені араби жили або у візантійській Сирії, або в іранському Іраці, беручи участь у політичному й культурному житті цих імперій.
Про походження древніх арабів свідчать тільки легенди в Книзі Буття, а історично зафіксовано, що протягом майже тисячоріччя в Аравії жили розрізнені племена бедуїнів і садівників, які водночас займалися торгівлею й не мали навіть загальної самоназви. Їхній побут і родо-племінний лад переважно визначалися натуральним господарством і, отже, ландшафтом країни, що населена ними. Ніяких тенденцій до об'єднання не виникало, боєздатність арабів була на найнижчому рівні, і тому до 7 століття Аравія була полем суперництва трьох сусідніх країн: Римської імперії, парфяно-сасанідського Ірану й Абіссінії (Аксум). В 7 столітті у всій Аравії спостерігається раптовий підйом поезії, що варто розглядати як модус активізації. Чи треба доводити, що без пориву страсті скласти гарні вірші неможливо? В 7 столітті виступив Мухаммед із проповіддю суворого єдинобожжя й, утворивши навколо себе невелику групу фанатичних, вольових, безумно хоробрих послідовників, перш за все знищив поетів як своїх конкурентів. Члени мусульманської громади розривають давні родові зв'язки, утворюючи новий, особливий колектив, що, як і візантійський, мав конфесійну домінанту й етногенетичну природу, оскільки Мухаммед оголосив, що мусульманин не може бути рабом і прийняв у свою громаду тих рабів, які вимовили формулу ісламу. Пропаганді нової віри також передував інкубаційний період нагромадження етнічної енергії. Створена консорція перетворилася в субетнос ще при житті пророка Мухаммеда й Абу-Бекра. Розрісшись від декількох десятків людей до декількох десятків тисяч, мусульманський суперетнос завоював всю Аравію й араби прийняли догму єдинобожжя. Індиферентні мекканські купці й бедуїни пустелі віддавали перевагу смерті або рабству, а не лицемірному зверненню до ісламу. Так уворився новий етнос зі зміненим стереотипом поводження та із самоназвою - "араби" [165, 51-52].
Використовуючи сили скорених і зовні звернених в іслам, аравійські халіфи (правителі) заволоділи Сірією, Єгипетом, Персією. Далі псевдозвернені мусульмани зайняли вищі посади в новій державі й використали релігійний порив первісного колективу з метою особистого збагачення й продовження завоювання нових територій під гаслами ісламу. Новостворена держава увібрала в себе не тільки арабські, але й сирійські, іранські, согдійські, іспанські, африканські, кавказькі й багато інших елементів, простягнувшись від Атлантичного океану до Інду.
Араби поширили се
- Київ+380960830922