РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ ГРОШОВОГО ОБІГУ В ПЕРІОД СТАНОВЛЕННЯ
І РОЗВИТКУ ГЕТЬМАНЩИНИ
(друга половина ХVІІ – початок ХVІІІ ст.)
2. 1. Загальна характеристика фінансової політики українських гетьманів
Розвиток внутрішньої та зовнішньої торгівлі, ремесел, промислів, сільського
господарства Гетьманщини сприяв пожвавленню товарно-грошових відносин. У
грошовому обігу України середини ХVІІ ст. панували золоті дукати, срібні талери
та їхні фракції, відкарбовані у Речі Посполитій, Священній Римській імперії,
Пруссії, прибалтійських володіннях Швеції, Іспанських Нідерландах, Голландській
республіці, рідше – Московському царстві.
Поповнення державної скарбниці здійснювалися з чотирьох основних джерел: із
земельного фонду, з прикордонного мита, з доходів від промислів, торгівлі і
податків з населення. За звичай прибутки надходили в золотих і талерах.
Гетьман Богдан Хмельницький вже в перший рік війни проти Польщі заклав основу
фінансової системи держави і запровадив податкову систему. Важливим джерелом
поповнення державної скарбниці були митні збори та податки з іноземного
купецтва. За дорученням гетьмана Б. Хмельницького грек Остафій Астаматій
організував митні комори на московському та молдавському кордонах, встановив
такси митних оплат – індукти і евекти. Як свідчить Павло Алеппський, митні
збори на кордонах України і доходи від оренди горілчаного виробництва давали в
рік понад 100000 червоних золотих [96, с. 18]. Щорічно Гетьманщина отримувала
понад 7,5 мільйонів польських злотих (див. додаток А). Близько 59 % всіх
надходжень до Військового скарбу складали доходи від податку, який називався
“подимне” та сплачувався від кожного двору, 27 % – від “стацій”, які збиралися
на утримання війська, 7,5 % – внутрішньої торгівлі, 6,5 % – від зовнішньої
торгівлі [123, с. 13]. Скарб держави та гетьмана юридично не був розділений.
Під час Української національної революції ослабли торгові зв'язки з західними
країнами. Але продовжували розвиватися економічні зв’язки із Росією, Молдавією,
Волощиною, Угорщиною, Кримом, Туреччиною, Австрією, Семиграддям, Швецією.
На теренах Гетьманщини, площею близько 250 тис. км., у середині ХVІІ ст.
проживало 1,5 млн. осіб (це близько 30% усього населення України) [116, с. 8].
Землі, що раніше належали Речі Посполитій, стали власністю Української
козацької держави, які було розподілено серед селянських поселень, козаків та
православних монастирів (див. додаток Е.16). Прибутки з частини цих земель
(рангових) йшли на утримання високопоставленим козацьким урядникам, які
перебували на службі, а також на утримання компанійський полків. Близько 33 %
землі належало українським козакам, старшині та шляхті, 17 % перебували у
власності православної церкви [86, с. 119].
Українські гетьмани (див. додаток Е.17) сприяли розвитку торгівлі, ремесел,
промислів, розбудові міст, проведенню великих ярмарок, які відбувалися по
кілька разів на рік і приурочувалися до релігійних свят. Найбільшими і
найбагатшими за асортиментом товарів були ярмарки в Києві, Лубнах, Ніжині,
Кролевці, Стародубі, Харкові, Сумах, Полтаві, Барі, Вінниці, Кам`янці, Львові.
Так, товарообіг ніжинських та роменських ярмарків сягав 4-х мільйонів срібних
рублів [30].
Важливою ланкою системи внутрішньої торгівлі України ХVІІ – ХVІІІ ст. були
торги, які спеціалізувалися на продажу певного товару за талери, російські
єфимки чи срібні копійки (див.додаток А). Глухів спеціалізувався на продажу
хліба, горілки, гармат, церковних дзвонів, мідних і бронзових котлів, посуду,
художньої кераміки, тютюну, Кролевець – худоби, Львів – худоби та холодної
січної зброї. І. Альнпех у своєму ”Описі міста Львова” згадує військовий
арсенал та вказує на те, що “ніде в Польщі не можна було б краще озброїти
військо, як тут...” [188, с. 67]. Торкаючись української торгівлі у
Правобережжі в середині ХVІІ ст. відомий французький інженер Г. Боплан у своєму
історико-топографічному «Описі України...» зауважив, що кияни “витворюють
досить значну торгівлю для України хлібом, футрами, воском, медом, салом,
солоною рибою та ін.” [139]. Кількість місцевих торжків та базарів особливо
зросла після визволення України від Речі Посполитої та відміни кріпацтва. На
території Лівобережжя їх діяло понад 8 тисяч, а на Слобожанщині – майже 2
тисячі [281, с. 223]. На базарах, які збиралися раз або двічі на тиждень,
місцеве населення (козаки, міщани, монахи, селяни) продавали лишки продуктів і
вироби ремісництва.
За гетьманування ставленика Московського царства І. Брюховецького було
здійснено поширити у Гетьманщині російські порядки. Г. Граб'янка так
характеризує грошові та натуральні податки, запроваджені у 60-х рр. XVIІ ст.:
“Брюховецький привіз із собою у всі головні міста України воєвод великоруських
(окрім давніх, оскільки в Києві, в Чернігові, в Переяславі та в Ніжині здавна
(1654) були воєводи. А саме в Гадяч, у Полтаву, у Миргород, у Лубни, у Прилуки,
у Стародуб, у Новгородок, у Глухів, у Батурин та в інші. А від тих воєвод
послані були прикажчики, тоді ж понаставляли ціловальників, тобто присяжних
збирачів податків. Вони на торжищах та ярмарках від усякої проданої та купленої
речі брали з козаків та селян подать. І так пильно ту справу робили, з таким
рвінням, що ні одна копійка повз їхні руки не пройшла. З кожного плуга брали по
вісім восьмачок жита та по п`ять золотих грошей (2,5 копійки), з коня брали
півкопи грошей (див. додаток А).
У березні 1669 р. під контролем московського царя у Глухові гетьманом
Лівобережної України було обрано Дем`яна Многогрішного та підписано “Гадяцькі
статті”, які складалися із 27 пунктів. Д. Многогрішному вдалося домогтися, щоб
- Київ+380960830922