РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ЛІКАРНІ ДЛЯ ПРАЦІВНИКІВ ВОДНОГО ТРАНСПОРТУ В КИЄВІ ТА ЇЇ РОЗВИТОК В 1934 - 2005 рр.
2.1. Організація стаціонару для обслуговування водників та його вдосконалення
Київська центральна басейнова клінічна лікарня - один з давніх і добре відомих медичних закладів, не тільки в м. Києві, але і за його межами. В 2004 р. лікарня відзначила 90-річчя від дня свого заснування.
Будівництво лікарні було розпочато в 1913 р., після того як київська міська дума виділила землю німецький лютеранській громаді. Проект будівлі по завданню приват-доцента Н.А. Свенсона складено мюнхенським архітектором паном Кульманом. Для виконання робіт залучено міського архітектора Є.П. Брадтмана [61]. У 1914 р. будівництво лікарні, яка одержала назву Євангелічної, було закінчено. Будівля мала архітектурне оздоблення у романському стилі з елементами готики: башти, шпилі, черепичний дах. Крім лютеран, в лікарню приймали осіб усіх інших віросповідань. Лікарня була обладнана на 40-50 ліжок за рахунок пожертвувань[62].
Рис. 3. Будівля Євангелічної лікарні, 1920 р.
Одразу після закінчення будівництва лікарні почалася Перша світова війна, і в лікарні було розгорнуто військовий шпиталь для тяжкопоранених, який проіснував до 1918 р. Потім будівля була знову передана лютеранській громаді, у знову відкритій лікарні було тепер 60 ліжок (30 загальнотерапевтичних і 30 хірургічних) (рис. 3) [63].
У 1921 р. вона була переобладнана на 100 ліжок та передана відділу охорони здоров'я Південно-Західної залізниці та Дніпровського басейну. Першим головним лікарем був А.В. Бєлов, якого змінив видатний організатор охорони здоров'я І.Г. Окронарідзе. Лікарня надавала медичну допомогу цивільному населенню м. Києва, залізничникам та водникам і швидко набувала широкої популярності серед населення. Цьому в значній мірі сприяв той факт, що до роботи в лікарні було залучено багато сестер милосердя із монахинь сусіднього Покровського монастиря [64].
Як лікарня для обслуговування водників стаціонар функціонує з 1933 р., після розділення до того часу об'єднаних лікувальних закладів залізничного та водного транспорту, які відтепер стали самостійними. Тоді ж Міністерством охорони здоров'я УРСР був заснований Дніпровський водздороввідділ, якому підпорядковувалися всі лікувальні заклади Дніпровського басейну та його санітарна служба. Першим головним лікарем лікарні для обслуговування водників був Г.Є. Ромбульт, який очолював її впродовж 23 років. Під його керівництвом в 1938 р. була проведена реконструкція лікарні, добудована аудиторія на 300 студентських місць. Це було зроблено за проектом архітектора Тамари Волкобой (рис. 4) [65].
Рис. 4. Зовнішній вигляд корпусу добудованої аудиторії.
Але справжнім початком наукової і освітньої діяльності лікарні треба вважати 1934 р., коли вона стала базою кафедри факультетської терапії №2 Київського медичного інституту, якою завідував професор В.М. Іванов - найближчий учень одного із засновників київської терапевтичної школи академіка Ф. Г. Яновського.
Можна стверджувати, що завдяки школі "святого" лікарі, академіка Яновського, в якій дотримувалися принципу "Щонайближче до хворої людини", та діяльності Покровської громади сестер милосердя було закладено перші цеглини у становлення традицій лікарні.
Рис. 5. Будівля адміністративного корпусу.
З 1938 р. керівна роль в організації лікувальної допомоги річковикам в Україні була доручена Київській лікарні водників. В цьому ж році було закінчено будівництво двоповерхової її будівлі (нині - адміністративний корпус) (рис. 5).
2.2. Лікарня водників під час Великої Вітчизняної війни і відновлення діяльності лікарні та її розвиток як Київської центральної басейнової клінічної лікарні у післявоєнний період
У 1941 р. з початком Великої Вітчизняної війни колектив лікарні та кафедри був евакуйований. Багато лікарів та середнього медичного персоналу було призвано до лав Червоної армії. В роки німецько-фашистської окупації м. Києва обладнання лікарні було пограбовано, будинок пошкоджений. Велику роботу здійснив її колектив з відновлення лікарні за участю Дніпровського річкового пароплавства, Київського річкового порту та тресту "Дніпрорічбуд". В 1943 р. після звільнення міста Києва в лікарні розміщувався шпиталь Першого Українського фронту.
В 1946 р. лікарню знов передали Дніпровському водздороввідділу. Після об'єднання її із поліклінікою водників, яка існувала до 1948 р. самостійно, вона стала називатися Київською клінічною басейновою лікарнею Дніпровського водздороввідділу.
В 1956 р. лікарня була підпорядкована Міністерству охорони здоров'я і одержала назву "Київська клінічна лікарня МОЗ УРСР для обслуговування водників".
Рис. 6. Триповерхова добудова головного корпусу.
В 1962 р. закінчилося будівництво триповерхової добудови головного корпусу (рис. 6). На цей час в лікарні було розгорнуто 250 ліжок та функціонували приймальне, три терапевтичних, неврологічне, хірургічне відділення з гінекологічними та отоларингологічними ліжками, нефрологічне відділення з апаратом "штучна нирка", рентгенологічне та відділення функціональної діагностики і клінічна лабораторія.
У 1961 р. головного лікаря Г.Є. Ромбульта змінив М.І. Кулагін, а з листопада 1963р. до 1975 р. головним лікарем лікарні був В.О. Чистяков. З 1975 р. до 1990 р. на цьому посту був заслужений лікар України В.П. Українець. З 1999 р. до нині лікарню очолює С.А. Пранік, - вперше серед головних лікарів з дня заснування лікарні з'явилась жінка.
Постановою Ради Міністрів УРСР в 1962 р. терапевтичній клініці лікарні присвоєно ім'я академіка Академії УРСР та Академії медичних наук СРСР, заслуженого діяча науки України В.М. Іванова, який очолював кафедри і клініки Київського медичного інституту, що розташовувалися з 1934 до 1962 р., та багато зробив для її розвитку. В тому ж 1962 р. лікарня стала базою і для відділу клінічної невр