РОЗДІЛ 2
ТРАНСФОРМАЦІЯ ПАРТІЙНО-ДЕРЖАВНИХ СТРУКТУР
2.1. Загальні передумови виникнення чехословацької кризи
Суспільне життя Чехословаччини після Другої світової війни визначалось
монополією на владу КПЧ, встановленою після 1948 р., коли в країні був взятий
курс на будівництво соціалізму і за основу була прийнята його „сталінська
модель”. Відбулось швидке одержавлення всіх сфер життя, коли держава стала
фактичним власником усіх засобів виробництва, а одержавлена правляча партія
монополізувала політичну владу в суспільстві, нав’язала йому єдину ідеологію і
т.д. Громадянське суспільство було поглинене державою, що сприяло встановленню
у країні радянського типу соціальної організації суспільства, коли належність
індивіда до соціальних, професійних, національних спільнот та ідентичностей
була вторинною щодо основного артикульованого зв’язку „соціальна маса –
партія-держава – індивід” [39, с. 53 ].
У політичній сфері такий тип соціальності призводив до того, що
суспільно-політичні об’єднання виконували роль „привідних ременів”, що була
відведена їм Леніним ще у 1920 році. По суті, ця роль зводилася до підтримки
зусиль правлячої еліти, спрямованих на утримання керівної ролі КПЧ в
суспільстві.
Ця нова соціальна організація з’явилась не в ході природно-історичного або
„органічного” розвитку, а була привнесена ззовні і вимагала згортання
традиційних форм організації соціуму. З іншого боку, деякі автори вважають, що
елементи громадянського суспільства зберігаються і в умовах соціалізму
радянського зразка, оскільки влада не володіє засобами, аби раз і назавжди
покінчити із громадською активністю [287, с. 1].
Як би там не було, в чехословацькому соціумі не були остаточно знищені і
зберігались на рівні свідомості традиції громадянськості, що являли собою
потужний вибухонебезпечний заряд під основи панування КПЧ. Більше того, досвід
європейських суспільств свідчив про їх в цілому безперервну „громадянську”
традицію, коли, незважаючи на тимчасове послаблення або навіть знищення тих або
інших норм групової і особистісної автономії, останні періодично відроджувались
і знову посилювались. Це давало надію тим, хто сподівався повернути
Чехословаччину до західноєвропейського цивілізаційного простору і примушувало
вести боротьбу за повернення ідеалів політичної демократії, вільного ринку і
правової держави.
Попри нетривалий період сталінських деформацій у країні відбулась швидка
деструкція усіх зв’язків та елементів громадянського суспільства, що
позначилась відмовою від основ власної політичної культури. За декілька років
соціальна, економічна, культурна структура чехословацького суспільства була
неорганічно перебудована, що стало одним із головних джерел кризи кінця 60-х
рр. Хвилі беззаконня і бюрократичної сваволі викликали незадоволення в
суспільстві, яке швидко було придушене політичними процесами і встановленням
атмосфери повсякденного страху і підозри.
Однак, починаючи із кінця 50-х рр., під впливом природної еволюції, зовнішніх
факторів, ідеології та політики режиму чехословацьке суспільство проходить
шляхом визначних змін. У першу чергу потрібно говорити про зміни соціальної та
вікової структури суспільства, адже на початку 60-х рр. активізуються
представники нової генерації, що виросла і набула досвіду у післявоєнній
Чехословаччині. Водночас, робітники, селяни, інтелігенція стають все більш
освіченими та кваліфікованими, що перетворює їх на потенційну соціальну базу
реформаторських зусиль.
Особливо важливим було зростання участі молоді у громадському житті. Не
обтяжена минулим, зростаюча в рамках режиму, до встановлення якого не мала
жодного відношення і який визначав її спосіб життя, молодь мала свої інтереси,
уявлення, цінності, що більше чи менше не відповідали офіційній ідеології та
політиці. Таким чином, утворюється нова соціальна структура, яка втратила
здатність функціонувати як стабілізуючий фактор.
ХХ з’їзд КПРС приніс чехословацькому суспільству сподівання на виправлення
деформацій у політичній та економічній сферах. Візит М.Хрущова до Югославії в
1956 р. означав перегляд радянським керівництвом основних засад своїх
взаємовідносин із країнами-союзниками Східної Європи в бік їх рівноправності.
Водночас, критично налаштовані інтелектуали звернулись до марксистської
літератури і виявили, що марксизм-ленінізм у трактуванні офіційних партійних
пропагандистів прямо суперечить ряду ідей Маркса і Леніна.
Однак чехословацьке керівництво не використало жодного з шансів, наданих
нетривалою хрущовською „відлигою”. У своїй більшості КПЧ складалась із людей,
які не відповідали новим потребам і можливостям. Розхитування структури
марксистсько-ленінської свідомості сприймалось ними як небезпека для завоювань
соціалізму. Замість реабілітації в країні була проведена часткова амністія, що
утворила кількатисячну групу колишніх політв’язнів, більшість з яких мали
штучно створені проблеми із входженням у громадське життя і побоювались
можливості повторного ув’язнення.
В країні знову почали лунати заклики щодо припинення критики і дискусій, у
прийнятті рішень на перше місце вийшов суб’єктивізм. У суспільстві панував
моральний занепад, що проявлявся у зростанні явищ кар’єризму, замкнутості
особистості в собі, роздвоєності внутрішнього життя. Зростання криміналу та
інших негативних явищ у 60-х рр. належали до тих факторів, що сигналізували про
наближення суспільних змін. Боротьба із „класовими ворогами” поступово
перетворювалась на боротьбу із „антисуспільними елементами”. Часто зростання
нових негативних явищ було проявом безпорадності режиму у
- Київ+380960830922