РОЗДІЛ 2
ІСТОРИЧНІ ТА ПРАВОВІ ЗАСАДИ СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ ІНСТИТУТУ СУДУ ПРИСЯЖНИХ
2.1. Історія становлення і розвитку інституту суду присяжних у судових системах
країн Європи та США
Питання походження інституту суду присяжних є дискусійним. Серед сучасних
концепцій походження суду присяжних виділяють концепції англійського і
французького походження даного інституту. В той же час більшість дослідників
відзначає наявність схожої процедури вирішення спірних питань представниками
громади у давніх греків, римлян, германських і слов’янських племен, тобто
зачатки даного інституту можна спостерігати у різних народів, оскільки в
сутності процесу судочинства полягає ідея загальнолюдського значення –
встановлення істини по справі незалежними суддями, обізнаними з нормами
звичаєвого права [13, с. 11; 20, с. 156]. Однак після створення державних судів
судова влада, як зазначав у своїх дослідженнях український вчений
О.Ф. Кістяківський, в одних народів продовжувала здійснюватися у процесі
плідної співпраці професійних і народних суддів, а в інших останні були
витіснені з кримінального судочинства остаточно [31, с. 67].
Причина відмінності процесу функціонування схожих інститутів у різних народів
пояснюється специфікою умов, які сприяють природному розвитку даного інституту
чи навпаки перешкоджають йому. Вивчаючи історію судового процесу англійців і
французів у період ранньофеодальної монархії, можна виділити таку спільну рису,
як участь представників місцевої громади у вирішенні спірного питання. Так, у
Франції правосуддя здійснювалося шляхом залучення членів місцевої громади через
інститут журата (лат. jurata – клятвені завірення), що заснований на звичаєвому
праві, та рекогніторес (лат. recognitores – розпізнавати, розглядати),
заснований на позитивному праві. Суть призначення цих інститутів полягала у
тому, що особи у кількості 12-ти чоловік, які ймовірно могли знати про
обставини справи, вирішували питання про спірний факт. Такі особи виступали у
процесі в першу чергу у ролі свідків, а після принесення присяги розглядали
справу по суті і виносили вердикт, на основі якого судді постановляли рішення.
Всі приватні питання розглядалися за участю інституту журата. Інститут
рекогніторес залучали лише до розгляду певної категорії справ і за наявності
спеціального дозволу (бреве) герцога чи верховного судді. Таким чином, досить
часто одна процедура переходила в іншу [16, с. 39-41]. Однак про подальший
розвиток цих судових інститутів, що могли б розвинутись у суд присяжних, нам не
відомо. Отже, незважаючи на твердження прихильників концепції французького
походження суду присяжних про зародження даного інституту саме у Франції у
829 р. за часів судових реформ короля Людовика Благочестивого (814-840 рр.) та
поширення його дії в Англії після норманського завоювання в XI ст. шляхом
запровадження у судовій системі [64, с. 116; 68, с. 6], слід визнати хибність
цієї концепції, оскільки у Франції даний інститут не зміг розвинутись у суд
присяжних у власному сенсі.
У англійців необхідною передумовою для створення суду присяжних став фріборг
[16, с. 39], своєрідна адміністративно-територіальна одиниця, члени якої несли
солідарну матеріальну відповідальність, засновану на круговій поруці, як
наслідок сусідської солідарності, що існувала в Англії ще в англосаксонський
період. Збори сотні, на які поділявся фріборг, відбувалися щомісяця, де
вирішувалися в першу чергу земельні спори, завірялися цивільні угоди – договори
і заповіти, а також розглядались незначні кримінальні справи. На таких зборах
всі місцеві мешканці спільно виконували суддівські обов’язки; головуючий
(ельдормен) лише формально керував процесом проведення таких зборів і
забезпечував виконання вироків [17, с. 1-2]. Одним із засобів доведення істини
була присяга очищення, яка характеризувалася тим, що обвинуваченому надавалося
право запросити дванадцять осіб, які б могли клятвено підтвердити його
невинуватість. Якщо таким шляхом обвинуваченому не вдавалося довести свою
невинуватість, залишалося лише звернутися до ордалій, тобто до «суду божого»
[16, с. 45]. Саме у такій процедурі вирішення спірних питань вбачають зачатки
процесу за участю суду присяжних. Однак для даного періоду характерним є
відсутність чіткого розподілу повноважень між суддею і присяжними, які
одночасно виступали в ролі і свідків, і суддів [17, с. 2]. Англосаксами також
ще не застосовувалося принесення присяги у судовому процесі. Присягу у процес
привнесли нормани разом із поєдинком, який також не був знайомий англійцям [4,
с. 221-222].
Отже, і в англійців, і у французів функціонував інститут, який можна назвати
прототипом суду присяжних: судова влада здійснювалася у процесі плідної
співпраці постійних і тимчасових суддів. Однак з часом у Франції народні судді
були витіснені із сфери судочинства професійними суддями остаточно, в той час
як в Англії суд присяжних ніколи не переставав діяти [31, с. 67]. Тому
більшість дослідників вважає, що суд присяжних суто англійський інститут, який
міг зародитися лише на теренах англійських правових звичаїв, оскільки ні у
Франції, ні у будь-якій іншій державі не було передумови для зародження журі, а
саме – фріборгу, інституту суто англосаксонського. В той же час поєднання
англосаксонських і французьких правових звичаїв після норманського завоювання,
тобто запровадження французького інституту рекогніторес на ґрунті англійського
звичаєвого права, сприяло розвитку журі з наступним утворенням дворівневої
структури суду присяжних – великого (обвинувального) і малого (судового) журі
[16, с. 41-42; 20, с. 157].
Назви велике
- Київ+380960830922