РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Матеріали дослідження
В клінічних умовах відділення гастроентерології ДУ «Інституту терапії АМН
України ім. Л.Т. Малої» обстежено 110 хворих із ДВ, яка асоційована з H.pylori,
та 20 практично здорових осіб. Серед обстежених було 67 чоловіків (60,10 %) та
43 жінки (39,90 %). Вікова варіабельність коливалась від 18 до 62 років, при
цьому середній вік хворих складав (41,6+6,4) років. Відповідно до віку хворих
проведений розподіл за віковими категоріями (рис. 2.1).
Рис. 2.1. Розподіл обстежених хворих за віковими категоріями.
В процесі дослідження визначено соціальний статут хворих: майже тритину
обстежених складали робітники промислових підприємств (33,6 % -37 пацієнтів);
18 осіб (16,4 %) були службовцями; приватними підприємцями – 19 (17,3 %)
хворих; фермерами та робітниками сільсько-господарчої сфери – 8 (7,2 %);
пенсіонерами – 22 (20,0 %). Особи, які не працюють, складали лише 5,5% (6
хворих).
Хворі на ДВ (n=110) були поділені на 2 групи: основна група включала 60 хворих
на ДВ, асоційовану з H.pylori, що рецидивує, в поєднанні з ХП в стадії
загострення. Діагноз ХП було встановлено на попередніх етапах на підставі
клініко-анамнестичних даних та результатів інструментальних методів дослідження
(екскреторна урографія, УЗД нирок). До другої групи (порівняння) було залучено
50 хворих на ДВ, асоційовану з H.pylori, що рецидивує, які не мали супутньої
патології. Обидві групи хворих були репрезентативні за віком, статтю,
тривалістю захворювання та його лікування на попередніх етапах.
Контрольні результати біохімічних показників були отримані при обстежені 20
практично здорових осіб аналогічного віку та статі.
Скринінгове опитування пацієнтів дозволило встановити різну тривалість перебігу
ДВ. Так, перебіг захворювання від 1 до 5 років було визначено у 11 осіб (10 %);
від 6 до 10 років – у 59 (53,6 %); від 11 до 15 років - у 26 (23,6 %); понад 15
років – у 14 (12,8 %) обстежених хворих.
Частота основних клінічних синдромів у обстежених хворих представлена в табл.
2.1.
Таблиця 2.1
Характеристика клінічних синдромів у обстежених хворих
Синдроми, що були визначені
Основна група,
n=60
Група порівняння, n=50
Абдомінально-больовий
58 (98,3 %)*
46 (92,0 %)*
Диспепсичний
59 (98,3 %)*
45 (90,0 %)*
Астено-вегетативний
60 (100,0 %)*
49 (98,0 %)*
Примітка. * - р<0,05 - достовірність відносно контролю
Абдомінально-больовий синдром різного ступеня виразності спостерігався у
переважної більшості хворих. Він характеризувався ниючими, тупими, іноді
пекучими болями в епігастрії та/або правому підребер’ї слабкої або помірної
інтенсивності. Болі турбували, як правило, вранці, під час їжі або після неї.
Третина хворих в обох групах відзначала появу болю в нічний час. Рідше болі
носили інтенсивний характер, мали чітку періодичність і зв’язок з їжею, що було
характерним для хворих з ДВ.
Серед особливостей перебігу ДВ у хворих основної групи слід відмітити: більш
виражений больовий синдром (р<0,05), ніж у хворих групи порівняння; частіше
біль реєструвався у правому підребер’ї з іррадіацією у поперекову ділянку (у
третини хворих - 20). Також при вивченні даних анамнезу у хворих основної групи
було виявлено більш часті рецидиви (від 3 до 4 разів на рік, а у 6 (10 %)
хворих навіть до 5 разів), ніж у хворих групи порівняння, де загострення ДВ
відзначали від 1 до 2 разів на рік.
Прояви диспепсичного синдрому зустрічалися частіше та були більш виражені у
хворих основної групи, ніж у групі порівняння (табл. 2.2).
Таблиця 2.2
Прояви диспепсичного синдрому у обстеженних хворих
Симптоми
Основна група, n=60
Група порівняння, n=50
Нестійкий стілець
26 (43,3 %)*
8 (16,0 %)
Здуття та урчання у животі
24 (40,0 %)*
8 (16,0 %)
Відрижка, неприємний запах з ротової порожнини
28 (46,7 %)*
12 (24,0 %)
Примітка: *р<0,05 – достовірність відносно групи порівняння
При оцінці стану слизової оболонки шлунку і дванадцятипалої кишки при
відеоендоскопічному дослідженні були виявлені морфологічні і функціональні
зміни слизової оболонки ДПК, які наведені у таблиці 2.3. Як видно з таблиці,
дані відеоендоскопії свідчать про наявність у всіх обстежених хворих змін
слизової оболонки ДПК у вигляді гіперемії і набряку. Дуодено-гастральний
рефлюкс (ДГР) спостерігався у 58 (52,7 %) хворих. Крім того, слід зазначити, що
виразка частіше була локалізована в області передньої стінки бульбарної частини
ДПК – у 80 (72,7 %) хворих, значно рідше - в області задньої стінки (у 14 -
12,7 %), а також верхньої – 8 (7,3 %) і нижньої стінок – 8 (7,3 %) пацієнтів.
Таблиця 2.3
Відеоендоскопічні дані у хворих з дуоденальною виразкою
Візуальні морфологічні зміни слизової оболонки ДПК
Основна група,
n=60
Група порівняння, n=50
Гіперемія та набряк слизової оболонки цибулини ДПК
60 (100 %)
50 (100,0 %)
Виразки бульбарної частини ДПК
60 (100,0 %)
50 (100,0 %)
Дуоденогастральний рефлюкс
32 (53,3 %)
26 (52,0 %)
На сьогодні не існує єдиної точки зору стосовно класифікації інфекцій сечової
системи взагалі та пієлонефриту зокрема, що ускладнює практичну роботу лікарів.
Для верифікації діагнозу ХП ми застосовували єдину затверджену класифікацію
хвороб сечової системи для нефрологічної практики від 2005 р. (вересень 2005
р., ІІ з’їзд нефрологів України), яка узгоджена з міжнародною статистичною
класифікацією хвороб МКХ-10.
Основою формулювання діагнозу хронічних гломерулярних, тубулоінтерстиціальних і
кістозних хвороб нирок, спадкових нефропатій та хвороб трансплантованої нирки є
концепція хронічної хвороби нирок (ХХН), яка була запропонована NKF USA у 2002
році. ХХН – наявність ознак ураження нирок та/або зниження швидкості
клубочкової фільтрації (ШКФ) <60 мл/хв вп
- Київ+380960830922