РОЗДІЛ 2
МОРАЛЬНО-ЕТИЧНЕ ВЧЕННЯ П.Д. ЮРКЕВИЧА
2.1. СТРУКТУРА МОРАЛЬНО-ЕТИЧНОЇ КОНЦЕПЦІЇ П.ЮРКЕВИЧА
В контексті незчисленних спроб відшукати раціональне зерно у сфері моралі та
вибудувати адекватну і дієздатну правову суспільну модель, з чіткою
диференціацією моральної норми, моральної свідомості, морально-правові погляди
П.Д. Юркевича сприймаються вкрай ґрунтовними не в останню чергу завдяки тому,
що Юркевич розглядає природний початок моральності з біблейської точки зору
істинного християнина, теолога в поєднанні з величезним досвідом наукового
знання у сфері філософії, юриспруденції та історії.
Центральною ідеєю морально-правової концепції Памфіла Юркевича виступає вчення
про серце як основу людини, її фізичного та духовного життя. Поняття серця
виступає головним засадовим поняттям, на якому Юркевич будує свою
морально-етичну концепцію.
Так, за Юркевичем, життя серця утворює сутність людини. Серце як осередок
фізичного та духовного життя людини має первісну духовну сутність, обумовлює її
моральну свободу. У ньому беруть початок наміри та бажання людини, відбувається
зіткнення та боротьба її душевних почуттів, хвилювань, у ньому ж народжується
рішучість людини здійснювати ті чи інші моральні вчинки. Серце є центром
поєднання всіх моральних станів людини, і найголовніше - осередком морального
життя людини.
Памфіл Данилович називає серце джерелом усього доброго і злого у словах, думках
та вчинках людини і, як істинний богослов, вірить і стверджує, що на людському
серці викарбуваний „природній моральний закон”. При цьому Юркевич визнає
існування лише загальних законів моральної діяльності, а Закони суспільства
вважає прокламацією, протиставляючи їм Закони Божественного походження. „Людина
розвивається під ідеєю Істини і Добра, вона не задовольняється фактичним станом
ані своїх уявлень, ані зовнішніх узрінь. Ці та інші вчинки вона підводить під
метафізичні категорії, і, таким чином, виправдовує або виправляє їх на основі
загальних необхідних Законів” [284]. Філософ вважає, що ці „загальні необхідні
Закони” є осередком ідей істини, добра і любові.
Юркевич говорить про те, що людина починає свій моральний розвиток з руху
серця, яке усюди хотіло б бачити благо, щастя, солодку гру життя, усюди хотіло
б зустрічати істоти, які радіють, зігріваючи одне одного теплотою любові,
пов’язані дружбою та взаємним співчуттям. Лише вільним рухам серця ми можемо
приписувати моральне достоїнство, тоді як вчинки великою мірою мають характер
фізичних діянь, серце є зосередження всього тілесного та багатогранного
духовного життя людини. Саме у серці поєднуються всі моральні стани людини, від
найвищої потаємної любові до Бога до нахабної гордовитості. На серці, як на
скрижалі, викарбуваний природний моральний закон.
Юркевич відкидає припущення, що джерелом „морального законодавства” є розум.
Моральні закони він розглядає виключно як приписи „найвищого законодавства”,
тобто Божественні приписи. І головною умовою, яка забезпечує існування
моральності, він називає Любов. Мораль обумовлена саме відношенням любові серця
до добра - моральність людини існує доти, доки у людському серці не згасає
Любов.
Принципово, що саме у моральності Юркевич бачить відмінність Людини від тварин,
душі яких створені з матеріальної природи, в той час як Людина походить від
самого Бога, і саме людині надана „моральна ідея”. Область моралі лежить у
межах тих фактів, схвалюємо чи засуджуємо ми ті чи інші вчинки особи.
Необхідною якістю моральності є спроможність людини засуджувати, порівнювати
себе з іншими особами, співставляти вчинки відносно загальних принципів Добра і
Зла, а також щодо певних встановлених у суспільстві норм. Тільки людина здатна
мислити, розуміти, мати уявлення про себе, про світ навколо себе та про себе у
цьому світі. Людина піддає сумніву, перевірці, судженню й оцінці всі явища, і
ці процеси мають свій початок у Серці, і лише потім вони осмислюються Розумом.
Юркевич хоче усунути однобічності і матеріалізму, і ідеалізму, хоче до певної
міри примирити їх. Матеріалізм з’ясовує все у світі із зовнішніх причин,
ідеалізм - з „єства” кожної речі. Юркевич визнає подвійну зумовленість усього -
зумовленість зовнішніми причинами - з одному боку, та зумовленість кожної речі
її власним єством, зумовленість внутрішню. Так є у фізичному світі, так є й у
людині, що не лише приймає на себе зовнішні впливи, а й діє активно та
свободно, ставиться критично до всього, що приходить до неї ззовні.
Поруч із тім, що є (це є і зовнішній, фізичний світ, і душа людська) стоїть
ідея (думка). Ідея не є те саме, що всі предмети у світі, ідея не є сила (як
думає ідеалізм), а лише вимога, норма для того, що є. Ідея є тим, чим предмети
повинні бути. Ідеї можуть бути здійснені лише через діяльність розумних істот -
людей, тому людина є посередником між ідеями та світом. У подальшому розвитку
своїх думок Юркевич багато в чому перехоплює думки пізніших західних
філософів.
Філософ однозначно розводить поняття розум і дух, людську духовність,
справедливо вважаючи, що все достоїнство людини, те, що власне робить її
людиною, не може обмежуватися тільки мисленням. Розум - це просто світло, що
опромінює те, що, народжується в надрах, недоступних для збагнення самого
розуму. Розум є лише вершиною духовного життя людини, його ж коріння криються
набагато глибше і являють собою принципово іншу сутність, до якої не можна
застосувати звичні розумні критерії.
Раціоналізм, на думку Юркевича помилково вважає, що „мислення є власне сутність
душі” або що мислення становить усю духовну людину. Для раціоналізму зовсім не
прийнятна думка, що „у самій душі є щось задушевне, є така глибока істотніст
- Київ+380960830922