Розділ 2 цієї роботи).
1.3. Місце сучасних гумористичних віршів у стилістичній системі німецької мови
Завдання будь-якого визначення (у даному випадку — визначення гумористичних
віршів) – виявити видові і родові ознаки досліджуваного явища, що відрізняють
його від інших подібних явищ, характерні тільки для нього і дозволяють
сформувати певне поняття про це явище.
Виявлення таких ознак явища з метою сформулювати коректне визначення можливе
лише в результаті ретельного і всебічного аналізу. На підготовчому етапі
дослідження видається за необхідне загалом визначити місце гумористичних віршів
у ряді інших малих літературних форм.
Гумористичні вірші одержали швидке поширення в 20 столітті. Це багато в чому
зумовлене тим, що 20 століття стало періодом стрімкого розвитку засобів масової
інформації і комунікації (насамперед, Інтернету) – основних носіїв для
досліджуваного типу тексту. Однак традиції малих літературних форм
гумористичної спрямованості в німецькій літературі йдуть у глиб століть.
Значна частина гумористичних віршів веде своє походження від пріамули –
поетичної малої форми, що пережила розквіт у 14-15 століттях і згодом зникла.
Найбільш універсальне визначення пріамули дав, на нашу думку, К. Ойлінг у своїй
книзі «Das Priamel bis Hans Rosenplьt. Studien zur Volkspoesie» (1905):
«Пріамула в 15 столітті – це самостійний жанр, що походить від епіграматичної
імпровізації, який, реалізуючи художній задум, прагне у тій чи іншій формі
звезти ряд рівнобіжних деталей у внутрішню єдність» [200, с. 15].
При цьому автор застерігає, що зміст пріамули є епіграматичним не в смислі
епіграм Лессінга, а в тому значенні, якого сучасні дослідники надають античній
епіграмі. Відповідно до цього, зміст пріамул важливий, але настільки
різноманітний, що не може бути обмежений яким-небудь визначенням.
К. Ойлінг, як і інші дослідники, вважає, що пріамула походить з народної
літературної традиції і використовує елементи інших фольклорних літературних
форм [200; 196]. Це може почасти пояснити наявність різних видів пріамул,
виділених Х. Кіпе: дидактичних, комічних, духовних і ін. [233].
Композиційна структура пріамули характеризується двочленністю: перша текстема –
це очікування інформації, яка пояснила б причинно-наслідкові зв'язки між
переліченими однорідними реченнями (Erwartung), друга текстема – це роз'яснення
смислу такого штучного накопичення (AufschluЯ) [115, с. 93]. Характерними
рисами пріамули є синтаксична анафора й анафоричний паралелізм, який часто
поєднується з образним паралелізмом [там само] (див. Додаток А.1., прикл.
А.1.2.).
Як видно з наведених визначень, пріамули характеризуються численними рисами,
властивими, як буде показано далі, сучасним гумористичним віршам: поетичною
формою (зокрема, парною римою), відносною стислістю, наявністю ефекту
невідповідності чи контрасту (коли несподіваним чином з'єднуються, здавалося б,
не пов'язані між собою висловлення) і заснованого на ньому пуанта
(«SchluЯpointe» у Рьоте [250, с. 246], «gesteigerter Sinn» у Венделера [200, с.
11]). Це дозволяє нам припустити, що значна частина сучасних німецьких
гумористичних віршів походить від комічних пріамул.
Нечисленні чотирирядкові гумористичні вірші походять від таких видів народної
поезії, як леберрейм (Leberreim) і клапхорнверс (Klapphornvers). Леберрейм
виник у 16 сторіччі і пережив свій розквіт у 17 сторіччі. Х. Кунце вказує на
спорідненість леберрейма зі шпрухами і тостами і відносить його через це до
узуальної поезії [235].
Леберрейму властива строго визначена формальна структура: це чотирирядковий
вірш із ямбічним метром і перехресною римою в другому і четвертому віршах, тоді
як перший і третій залишаються, як правило, не заримованими, при цьому перший і
другий, а також третій і четвертий рядки звичайно являють собою синтаксичну
єдність.
Зміст леберрейма не має тематичних обмежень, формально обов'язковим був лише
початок, що дав назву цьому виду поетичних мініатюр: «Die Leber ist vom Hecht
und nicht von ...» [221; 214] (див. Додаток А.1., приклади А.1.3., А.1.4.).
Перший клапхорнверс був опублікований приблизно у 1878 році в сатиричному
журналі «Fliegende Blдtter», і створення віршів a la Klapphornvers стало модою
на багато десятиліть [214; 221]. Клапхорнверс відрізняється від леберрейма,
насамперед, римою. Якщо в леберреймі вона перехресна, то в клапхорнверсі –
парна: римуються між собою перший і другий, і, відповідно, третій і четвертий
рядки.
Для клапхорнверса характерний тристопний, рідше, чотиристопний ямб з однаковою
довжиною рядків, тоді як у леберрейма спостерігається чотиристопний ямб у
першому і третьому рядках, і тристопний ямб у заримованих другому і
четвертому.
Сучасні чотирирядкові гумористичні вірші практично цілком повторюють
метрико-римічну структуру леберрейма чи клапхорнверса, що робить очевидним їх
зв'язок з історичними гумористичними мініатюрами. Властиві даним мініатюрам
метричні і римічні схеми (тристопний і чотиристопний ямб, парна і перехресна
рима) можна спостерігати також на матеріалі більшості сучасних гумористичних
віршів більшого розміру. З часом семантичне наповнення мініатюр змінилося, але
композиційна структура і гумористична тональність явно вказують на їхнє
походження.
Частина німецьких гумористичних віршів (близько 7 %) мають композиційну
структуру, запозичену з англійської літературної традиції. Це, так звані,
лимерики – гумористичні вірші особливої форми, що виникли в Англії в середині
17 сторіччя і популярні дотепер (див. Додаток А.1., приклад А.1.7.).
Лимерик – це п’ятирядковий вірш із незмінними римічною схемою ааbbа (перший,
другий
- Київ+380960830922