Розділ 2
Акцентуація іменників жіночого родУ
2.1. Непохідні іменники
2.1.1. Акцентний тип К – нерухомий наголос на корені в однині та множині. До
цього типу акцентування належать такі іменники:
бесйди (ІV, 179); бесeди (ІV, 164); беседн (ІV, 170);
вигуда (І, 71; ІV, 215); вигуди (ІІ, 65);
вндьма (V, 280, 283 – двічі); вндьом (V, 283);
госпуда (VІ, 178); госпуди (І, 246; ІV, 220; VІ, 86 – двічі); госпуді (ІV,
220); госпoді (ІV, 150); госпoду (ІV, 231 – двічі); госпoдах (VІ, 178);
дґяка (ІІІ, 196; ІV, 267; V, 231); дґякою (VІ, 85);
жйртвам (ІV, 44); жэра (V, 215); загрбва (І, 324);
нскра (І, 58, 80, 141, 169, 203, 347; ІІ, 91, 105; V, 117); нскру (І, 339), але
іскрб (І, 117); кьсті (ІІ, 281); конуплями (V, 274);
куристі[„вигоди”] (IV, 49); коръсті [„корисності”] (IІ, 200);
коругва (І, 319; ІІ, 42); коругву (IV, 152);
коруна (І, 206); лелня (І, 86); лелнї (І, 86);
лілйя (І, 84; VІ, 22, 23); малярня (І, 292);
мэзика (вид мистецтва) (І, 53, 64); музъки (І, 142); музицн (І, 214); музъку
(І, 94); музък (І, 327) та музъка (музикант) (І, 94, 142, 388); музъки (І,
388), музъці (ІІ, 175); музък (VІ, 23); музъкам (VІ, 165);
нгволоч (ІV, 293);
ненбвисть (І, 128, 136, 140); ненбвисті (І, 130 – двічі); ненгвисті (ІV, 54);
по нучах (І, 327; ІІ, 95, 164, 234; ІV, 204);
одвбгу (І, 127);
пнна (І, 157; ІІ, 103); пнни (І, 295; ІІ, 183); пнною (ІІІ, 236);
мн. путороч (І, 334);
пръсяга (ІV, 136; V, 241); пръсяги (VІ, 144); присґягу (І, 147);
розкуші (І, 71, 86, 210, 328, 344; ІІ, 65, 159, 267, 288, ІV, 204; VІ, 144);
розкушів (ІІ, 52, 208; ІІІ, 247; VІ, 204); розкушах (ІІІ, 247);
таббку (ІІ, 233); тнней(І, 324);
тэга (І, 52, 73, 74, 76, 91, 117, 121, 151, 172, 183, 191, 192, 202, 221, 224,
237, 267, 286, 287, 296; ІІ, 17, 36, 64, 65, 76, 91 – двічі, 137, 152, 167;
ІІІ, 139, 140, 183, 233, 234; V, 120, 133, 195, 265, 272, 292; VІ, 146), тэги
(І, 123, 124, 191 – двічі, 193, 194 – двічі, 199, 287, 288; ІІ, 86, 90, 146,
154 – двічі, 157, 173, 241, 256, 261, 284; ІІІ, 139 – двічі, 183; V, 133, 272;
VІ, 146), тэзі (І, 51, 63, 263, 286, 342; ІІ, 10, 75, 193, 233);
чбйки (ІІ, 152); чбйок (І, 373);
шбни (ІV, 92); шбну (ІV, 30);
р.в. щйлепи (ІІ, 23).
Серед указаних іменників, які вживаються у поезії Лесі Українки, є слова,
акцентуація яких не збігається з літературною нормою або вони функціонують з
варіантним наголошенням, зумовленим різними причинами.
Так, лексема бесіда зафіксована лексикографічними джерелами з нерухомим
кореневим наголосом на першому складі у всіх формах однини і множини: бйсіда,
бйсіди, бйсіді… – бйсіди, бйсід, бйсідам…( Грінч., І, 53; Голоск., 25; Погр.,
32; УЛВН., 44; Орф., 46; Головащ., 10; ТС, 48; УОС, 52). Поетеса вживає варіант
цього слова – бесйда, який також має нерухомий кореневий наголос, але на
другому складі кореня: бесeди (ІV, 164), бесйді (ІV, 170), наприклад: „Я не
терплю, як зайві люди в хаті під час бесeди нависають” (ІV, 164); „Ні, друзі,
не гордуйте вином, тож при бесйді випити годиться” (ІV, 170). Таке наголошення
зумовлене двома причинами: впливом тонічної ситуації поетичного твору і певним
стилістичним навантаженням цього акцентного варіанта.
Лексема відьма належить до типу іменників, які колись мали нерухомий кореневий
наголос і вже на ґрунті української мови (у ХV-XVI століття) набули флексійного
наголошування у формах множини [136, 27-28]. Уперше акцентуаційну опозицію
однини й множини на українському ґрунті помітив Р.Брандт, який, подаючи у
множині бабъ, шаблі, пояснював, що таке наголошування виникло для розрізнення
форм родового відмінка однини й називного множини [11, 31-32]. Проте
альтернація наголосу між числами проходила з постійним ваганням, що засвідчують
лексикографічні джерела, праці дослідників, матеріали говорів, а також поетичне
мовлення кінця ХVIII-XX століття [34, 13].
У поетичному вжитку Лесі Українки цей іменник функціонує з нерухомим кореневим
наголосом: вндьма (V, 280, 283 – двічі), вндьом (V, 283), наприклад: „І та вже
вндьма?” (V, 283), „Хто б говорив! Уже таких вндьом, таких нехлюй, як ти, світ
не видав!” (V, 283).
У слові відьма лексикографічні джерела фіксують нерухомий кореневий наголос в
однині та множині. Більшість словників, крім накореневого наголошення, подає
варіантне, флексійне акцентування форм множини: вндьма, вндьми, вндьмі… –
вндьми, вндьом, вндьмам… та відьмб, відьмъ, відьмн… – відьмъ, відьум, відьмбм…
(Голоск., 58; Погр., 95; УЛВН., 110; Орф., 111; Головащ., 30; ТС, 145; УОС,
124).
З відхиленням від літературної норми функціонує в поезії Лесі Українки іменник
жура. Нормативним в українській мові є флексійне наголошення словоформ однини
цього слова: журб, журъ, журн… (Грінч., І, 492; Голоск., 121; Погр., 173;
УЛВН., 200; Орф., 220; Головащ., 57; ТС, 278; УОС, 246). У слововжитку поетеси
лексема жура засвідчена один раз із кореневим наголосом: жэра (V, 215),
наприклад: „Грайся з вітром, жартуй із Перелесником, як хочеш, всю силу лісову
і водяну приваб до себе, але минай людські стежки, бо там не ходить воля – там
жэра тягар свій носить” (V, 215).
Цікавим з акцентуаційного боку є слово заграва. Більшість словників подає
кореневе наголошування всіх форм однини і множини на другому складі кореня:
загрбва, загрбви, загрбві… – загрбви, загрбв, загрбвам (Грінч., ІІ, 30;
Голоск., 125; Погр., 179; УЛВН., 206; Орф., 228; Головащ., 59; ТС, 292). Деякі
лексикографічні джерела фіксують варіантне акцентування форм однини: загрбва і
збграва (Погр., 179; УЛВН., 206; Орф., 228; УОС, 254). Правописний словник
Г.Голоскевича засвідчує іменник заграва тільки з наголосом на першому складі
кореня: збграва (Голоск., 125). Наголошування іменника заграва є свідченням
поступового перенесення наголосу з префікса на корінь і про незавершеність
цього
- Київ+380960830922