Розділ 2
ОСОБЛИВОСТІ СЕМАНТИКИ
ЕКСПРЕСИВНИХ ЛЕКСИЧНИХ ОДИНИЦЬ
2.1. Емотивний компонент конотації – основа семантики
експресивного слова
З’ясування особливостей семантики ЕЛО передбачає аналіз усіх можливих
макрокомпонентів та компонентів. Виділення ЕК пов'язане з властивістю мови
взагалі й лексичної системи зокрема відображати не тільки об'єктивні фрагменти
картини світу, а й виявляти суб'єктивні моменти в сприйнятті дійсності,
відтворювати світ через призму оцінних висновків та інтенцій мовця. Ш.Баллі
зазначав, що людська думка постійно перебуває між логічним сприйняттям і
емоцією, оскільки “ми або розуміємо, або відчуваємо”, логічні ідеї поєднуються
з почуттями в різних пропорціях, проте в конкретному випадку переважає щось
одне [43:182].
У лінгвістиці категорія емотивності традиційно вважалася основним елементом
конотації, незважаючи на те, що проблема співвідношення емотивного та
нейтрального, емотивного й експресивного (як і питання оцінного й
експресивного, образного й експресивного) у лексичному значенні слова
вирішувалася досить суперечливо.
Так, характеризуючи емоційні елементи мовлення, М.Джус пропонував розглядати їх
як “позамовні чинники реального світу”, які не можна адекватно описати, бо вони
досить тьмяні, невиразні, невідчутні та змінні, а тому не доцільно “терпіти” їх
у лінгвістиці [643:701-708]. Із такими зауваженнями категорично не погоджується
Р.Якобсон. Він не випадково називає М.Джуса “великим майстром редукції”, а його
настійливі вимоги “вигнати емоційні елементи з лінгвістики” такими, що “ведуть
до радикальної редукції – до rеductio ad absurdum” [634:197].
В.А.Звегінцев та О.О.Реформатський поняття “емотивність” і “експресивність”
ототожнювали, Є.М.Галкіна-Федорук, В.К.Харченко та Є.Ф.Петрищева
розмежовували, вважаючи, що кожному конотативному елементові властива
“якісна своєрідність” [576:71]. Л.В.Васильєв пропонував категорію “емоційності"
вилучити з поняття “експресивність” і таким чином надати їй більшої
визначеності [97:108]. Проте значно вагомішими видаються погляди тих учених,
які трактують “емотивність” як частину експресивного, як елемент конотації
[345:45; 523:17 та ін.]. Емотивність, отже, виступає видовим поняттям, а
експресивність – родовим.
Згідно з сучасними критеріями встановлення співвідношень між згаданими
компонентами конотації, емотивність та оцінність пропонується розглядати лише
як набір можливих компонентів експресивності [280; 395]. Отже, ЕК необхідно
кваліфікувати як структурну одиницю конотації, що взаємодіє з ОК, ОМ та ДМ,
відображеними в таблиці 2.1.
Таблиця 2.1
Складники експресивності (макрокомпоненти та компоненти)
ЕК поєднує явища, належні до різних позицій. По-перше, на позамовному рівні
емоційність визначається через емоції, які є своєрідною реакцією людини на
окремі фрагменти картини світу й становлять “ядро мовної особистості, так само,
як рефлексія – ядро її свідомості” [605:63]. К.Ізард зазначає, що емоція
виникає лише тоді, коли об'єкт позамовної дійсності вже сприйнятий і оцінений
[238:43], вона “виявляється або як сильно мотивоване переживання, або як
переживання, яке має безпосередню значущість для суб'єкта” [238:56]. Емоції
передають не логічні висновки, а ставлення, внутрішнє сприйняття об'єкта
особою, вони є "частиною ширшого класу психологічних реакцій, які були
виділені для значення взагалі" [500:141].
Учені-психологи вважають, що емоції відіграють важливу роль у життєдіяльності
людини. У зв'язку із цим емоції кваліфікуються як “особливий клас суб'єктивних
психологічних станів, які відображають у формі безпосередніх переживань,
відчуттів приємного або неприємного ставлення людини до світу, людей, процесу й
результату своєї практичної діяльності” [389: 357].
Емоції фіксуються в пам'яті й відтворюються не довільно, а разом із тими
позамовними явищами, які їх спричинили, зумовили їх виникнення. Емоції
пов'язані з мисленням, знаннями про світ [602:5; 149:28]. Зміни переконань і
поглядів спричинюють і зміни емоційних станів людини, яких безліч і які
здебільшого швидкоплинні. І тільки ті з них, що відзначаються тривалістю й
переживаються частіше, ніж інші, дістають вербальне позначення, фіксуються в
лексичній системі мови [344:27].
Емоції, які конкретна людина здатна переживати й виявляти, належать до єдиної
системи, а тому в більшості випадків легко декодуються іншими людьми, хоч і
сприймаються як тимчасовий стан душі особи, який або переростає в почуття, або
гасне. Лексична система будь-якої мови не здатна передати (позначити) абсолютно
всю емоційну сферу людини, увесь емоційний спектр.
Палітру почуттів людини порівнюють з багатоповерховою будовою, на вищих
поверхах якої містяться соціальні (патріотизму, відповідальності,
справедливості, честі, обов'язку тощо) та естетичні (прекрасного, високого,
трагічного, комічного тощо) почуття, на нижчих – фізіологічні (голод, спрага,
біль, утома тощо), а почуття, які безпосередньо репрезентують внутрішній світ
людини, тобто належать до суб'єктивних чинників (позитивних: радість,
задоволення, захоплення, симпатія тощо та негативних: невдоволення, горе, сум,
страх, злість тощо) і зараховуються до проміжних поверхів [344:20-25].
По-друге, на мовному рівні емоційність трансформується в емотивність, яка
відбивається, відображається, позначається й закріплюється в семантиці ЕЛО як
її окремий (додатковий) компонент. На думку Ч.Стівенсона, "емотивне значення –
це таке значення, при якому реакцією (з погляду слухача) або стимулом (з
погляду мовця) є певна гама емоцій" [500:141].
Можна погодитися з думками тих учених, які
- Київ+380960830922