РОЗДІЛ 2
ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНИЙ АСПЕКТ ПОЕТИКИ Е.ДІКІНСОН
Лінгвостилістичний аналіз мовленнєвих одиниць тексту є необхідним етапом
комплексного дослідження поетики автора, Е.Дікінсон у тому числі, оскільки саме
текст є тією площиною, де виявляються характерні ознаки ідіолекту та ідіостилю
поета. Він фіксує унікальність світосприймання автора і відповідні способи
концептуалізації дійсності у вигляді мовленнєвих виразів. Розвідка своєрідного
структурно-композиційного оформлення поетичних текстів автора дозволяє зробити
висновки про специфічні риси його поетики. Превалювання певних стилістичних
прийомів і виразових засобів та їх комбінаторика є суто індивідуальними для
кожного митця, чий поетичний талант у процесі становлення й розвитку зазнає
багатовекторного впливу численних факторів.
Завданням цього розділу є визначення властивостей лінгвостилістичного аспекту
поетики Е.Дікінсон шляхом виявлення ознак її ідіолекту й ідіостилю та аналізу
таких їх складових, як виразові засоби і стилістичні прийоми, з урахуванням
контекстуальних факторів.
2.1. Характерні риси ідіолекту Е.Дікінсон
У нашій роботі ідіолект розглядається як особливості індивідуально-авторського
мовлення, а саме, преференції автора у відборі і застосуванні певних лексичних
і граматичних одиниць, що детермінується його мовною компетенцією, поетичною
майстерністю, досвідом комунікації та специфікою когнітивних операцій,
пов’язаних із процесами сприйняття світу і його відображення за допомогою
мовних засобів. З метою дослідження ідіолекту Е.Дікінсон аналізується мовний і
мовленнєвий матеріал, зокрема фонетико-графічний, лексичний та граматичний
рівні поетичних текстів.
Перед тим, як перейти до дослідження вербального аспекту текстів і аналізу
характерних рис ідіолекту Е.Дікінсон, слід визначити жанрову специфіку поезій
[271], оскільки не лише авторські преференції, а й віднесення досліджуваних
текстів до певного жанру пояснюють специфіку вираження думок та переживань у
мовленні. Хоча літературознавче трактування поняття “жанр” не є визначальним у
нашому дослідження через лінгвістичне спрямування розвідки, потрібно торкнутися
його певних аспектів, оскільки віднесеність поезій Е.Дікінсон до лірики, одного
з трьох родів жанрової класифікації творів [308, с. 145], детермінує структуру
та смислове наповнення творів. Як доводить Т.В.Полежаєва, жанр є одним із
компонентів “структури внутрішньої форми” ліричного твору у вигляді
цілісно-системного ланцюга важливих чинників-аспектів твору “образність –
конфліктність – сюжет – жанр” [92, c. 9]. Вагомим є застереження, що зазвичай
жанр поезії (як і художньої літератури загалом) не має на меті обов’язкову
присутність автора в уяві пересічного читача під час читання твору [132, c. 2],
оскільки головним є отримання естетичного задоволення від прочитаного.
Попри те, що для жанру поезії характерним є дотримання рим, Е.Дікінсон ігнорує
традиційний підхід до лірики, особливо у роки, коли вона є досвідченим майстром
слова. Це не впливає на високу майстерність поетеси, яка, слідуючи традиціям
своїх сучасників та попередників (У.Блейк, Е.Браунінг, Р.Емерсон, У.Уїтмен та
ін.), “доходить […] висновку про необхідність розкріпачення віршованої форми” і
“виступає безперечним новатором у типах рим” [117, с. 30]. Ключем до розуміння
локалізації найбільш семантично навантажених частин віршів є відомості про
особливості дистрибуції слів у межах речень.
Традиційно в англійській мові нова інформація – рема (rheme, або new, comment)
– подається у кінці речення, а вже відомі факти – тема (theme, або given,
topic) – розміщуються на його початку, що відомо як явище топікалізації [279,
с. 316]. У цьому разі потрібно чітко розмежовувати поняття “фокус” (“focus”) і
“тема” (“topic”), де фокус – це “виділення якогось певного елемента речення чи
вислову як подання найбільш важливої нової інформації” [279, с. 95], що
досягається логічним наголосом чи використанням емфатичних конструкцій, тоді як
тема стосується тієї інформації, яка попередньо відома читачеві / слухачеві та
є власне тим, про що йдеться у цьому реченні [279, с. 95]. Отже, у дослідженні
семантики текстів Е.Дікінсон ми відштовхуємось від того, що співвідношення між
новою і відомою інформацією є способом “[…] класифікації елементів речення
згідно з їх інформаційним змістом” [279, с. 105], бо більшість речень
продукуються не ізольовано, а подаються у контексті тих знань, які попередньо
відомі авторові / мовцеві і читачеві / слухачеві, і тому часто трапляється так,
що певна частина речення представляє нову інформацію, тоді як інша пов’язана з
контекстом [279, с. 106]. Таке розмежування допомагає виявити ті синтагми
віршів Е.Дікінсон, які несуть більше інформаційне навантаження і, відповідно,
визначають зміст, особливо, якщо брати до уваги той факт, що недотримання
граматичних правил у віршах є характерним для авторки.
Також важливо зазначити, що, згідно з позицією Нової літературної критики,
вдало написаний вірш постійно ухиляється від наших намагань його повного опису
за допомогою інтерпретації [195, с. 69]. Такий підхід виглядає дещо
категоричним, оскільки його можна застосувати не до всіх поетичних творів, а, в
основному, до тих, що стосуються філософських концептів, адже злет думки поета
є необмеженим, і одні й ті ж образи можуть стосуватися різних аспектів
світогляду особистості. Тому, з урахуванням мети нашого дослідження, ми
вважаємо, що поетичний текст має різні варіанти інтерпретації, які здійснюються
читачем у першу чергу залежно від його досвіду та естетичних уподобань.
Вербальна складова віршів Е.Дікінсон досліджується на графічному, лексичному та
синтаксичному рівнях текстів, що дозволяє розкр
- Київ+380960830922