РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ВИВЧЕННЯ ДИТИНИ У ЗАРУБІЖНІЙ РЕФОРМАТОРСЬКІЙ ПЕДАГОГІЦІ
КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТЯ
Вивчення науково-педагогічної літератури дає нам змогу стверджувати, що
вивчення дитини, як педагогічна проблема, мало пряму залежність від
особливостей інтерпретації сутності, мети, завдань і способів виховання у
певних історичних періодах і пройшло кілька етапів становлення. Аналіз
історико-педагогічних джерел і праць зарубіжних представників реформаторської
педагогіки дозволив виділити три етапи у становленні та розвитку проблеми
вивчення дитини.
Перший етап (80 – 90-ті роки ХІХ століття), етап становлення вивчення дитини у
зарубіжній реформаторській педагогіці. На цьому етапі розпочалося інтенсивне
накопичення та узагальнення знань про природу дитини із філософії, медицини,
біології, анатомії, психології. Охарактеризовано можливість наукового аналізу
перших проявів душевного та тілесного життя, розроблені деякі методи
дослідження дитини. Основним методом дослідження дитини було спостереження
протягом тривалого часу. Основоположником вивчення дитинства доцільно вважати
В.Прейера, який започаткував цілісний аналіз і систематичне спостереження за
дитиною. Зауважимо, що інтенсивне вивчення дитинства розпочалося із виходу його
праці "Душа дитини" (1882).
Другий етап (друга половина 90-х р ХІХ ст. – перша половина 10-х років ХХ ст.),
етап розвитку, на відміну від першого характеризується тим, що підходи до
вивчення розвитку дитини поступово ускладнювались: стали досліджуватися форми
розвитку, його рівні та вікові межі; онтогенез людини починають розглядати
диференційовано, а фізичний, психічний, соціальний розвиток дитини – у більш
активній взаємодії. Слід відзначити, щодо вивчення дитини застосовували
діалектичний, рефлексологічний, індивідуалістичний підходи, які ґрунтувалися на
принципах педоцентризму та науковості. Зауважимо, що провідною метою було
вивчення психофізичного розвитку дитини, визначення її фізичного та розумового
рівня, з’ясування її обдарувань. Необхідно зазначити, що на цьому етапі були
розроблені та застосовані на практиці такі методи аналізу природи дитини як
анкетування, тестування, бесіда, експеримент, статистичні дані, збирання та
аналіз різноманітних фактів.
Третій етап (друга половина 10-х – друга половина 20-х років ХХ
ст.).обґрунтовано як етап вивчення дитини, який ґрунтується цілісному підході
до її дослідження Відзначимо, що цей період пов’язаний з бурхливим розвитком
педології, яка спираючись на здобутки природничих і суспільних наук, як цілісна
наука про дітей охоплювала розвиток дитини, починаючи від народження і
закінчуючи юністю. На відміну від попередніх етапів характеризується різними
підходами до вивчення дитини, цьому етапі чітко встановлено, що провідною метою
досліджень представників реформаторської педагогіки є цілісне вивчення дитини,
під якою розуміється повне і комплексне врахування даних про дитину, що
здобуваються в процесі дослідження її сутності і розвитку, у процесі навчання,
виховання та взаємодії в учнівському колективі. В цей час дитина розглядалася
як цілісна біосоціальна істота. Слід відзначити, що даний етап характеризувався
відмовою від крайнього фізіологізму при поясненні поведінки дитини, дослідження
спрямовуються не тільки на вивчення індивідуальності дитини, а й на аналіз
соціальних впливів, які визначають розвиток та її поведінку, значну увагу
приділяють розгляду дитини як “продукту середовища”, як “соціальної істоти”.
Варто підкреслити, що в цей час використовували різні методи та методики
вивчення дитини, що використовуються у сучасній психолого-педагогічній науці.
Здійснений аналіз історико-педагогічних джерел і праць зарубіжних представників
реформаторської педагогіки, щодо досліджуваної проблеми засвідчив, що слід
розглядати особливості вивчення дитини насамперед, на основі досвіду
представників педології, експериментальної педагогіки, вільного виховання та
педагогіки прагматизму
2.1. Вивчення дитини у творчості засновників педагогіки дії (В.Лая) та
експериментальної педагогіки (А.Біне, Е.Меймана та ін.)
Виникнення експериментальної педагогіки було зумовлене необхідністю визнання
педагогіки як самостійної, а не прикладної науки; здійснення індивідуального
підходу до особистості дитини; утвердженням експериментального методу
дослідження в інших науках. Представники цього напряму вважали, що
”експериментальна педагогіка, основою якої є біологія, може створити „всесвітню
педагогіку”, яка покаже, як потрібно вести виховання всіх народів, які живуть
на землі, спочатку по відношенню до форми, потім по відношенню до змісту,
оскільки останнє відноситься до природничих наук і своєрідних особливостей
соціального життя того чи іншого народу” [152, 25].
Експериментальна педагогіка, спираючись на дані психології, фізіології,
анатомії, застосовувала наукові методи вивчення дитини і шукала засоби та
методи реалізації здобутих результатів у навчально-виховному процесі. На думку
А.Біне, Е.Меймана акцент робився на вивчення дитини, оскільки “уся справа
виховання разом із його цілями узгоджується із дитиною” [179, 13]. Тому
сутність експериментальної педагогіки полягала, на думку вчених, саме у
вивченні фізичного і розумового розвитку дітей, у точному виявлені їхніх
можливостей. Вже першими експериментальними дослідженнями було встановлено, що
психофізіологічна організація дитини відрізняється від організації життя
дорослого. ”Щоб зрозуміти розвиток підростаючої людини взагалі, перш за все
потрібно відмовитись від уявлень про те, що вона являє собою якісне
удосконал
- Київ+380960830922