РОЗДІЛ 2
ПРИЧИНИ ПОЯВИ ТА МАСШТАБИ ПОШИРЕННЯ НЕОХРИСТИЯНСЬКИХ РЕЛІГІЙНИХ ТЕЧІЙ В УКРАЇНІ
2.1. Причини виникнення і поширення неохристиянських релігійних течій.
Перші неохристиянські релігійні течії почали з’являтись у світі в 50-х рр. ХХ
ст., їх утворення триває й до сьогодні, але більшість і з них було створено у
50-х – 70-х рр минулого століття. Їх виникнення зумовлено потребою адаптації
християнського вчення до сучасних умов життя, побудованих на приматі
раціональних засад світорозуміння, зокрема релігійних. Неохристиянські
релігійні рухи виникають переважно як відгалуження протестантських церков або
як самостійні осередки, зорганізовані якимось лідером, який, як правило,
оголошує себе покликаним Богом до створення нового руху відродження первісного
християнства.
Неохристиянські релігійні течії мають низку спільних рис з новітніми
релігійними рухами інших напрямків, виникнення та поширення яких в Україні
стало частиною світового історичного процесу. Найбільш специфічні риси, які
визначають особливості та темпи поширення новітніх релігійних рухів, в тому
числі і неохристиянських течій, постають із глобальної ситуації другої половини
ХХ ст. Передусім це процеси глобалізації та інформатизації, які багаторазово
зменшують світ, перетворюючи його на “глобальне село”. Нове релігійне
утворення, що з’явилося на периферії релігійно-культурного кола, ще відносно
недавно не мало реальних шансів упродовж доволі стислого часу стати відомим в
іншому регіоні планети і, тим більше, почати вкорінюватися у відмінному
культурному ареалі. В 90-х же роках ХХ ст. рух, що сформувався, до прикладу, в
Японії, США або Африці, надзвичайно швидко створює свої філії на протилежному
кінці світу; інформація про нові форми релігійного життя поширюється
блискавично, доступ до неї стає дедалі більш вільним, а система Інтернет робить
комунікацію між прихильниками нових релігійних течій швидкою та надійною [133,
4–5].
Так само важливим для характеристики загальноцивілізаційного фону поширення
новітніх релігійних рухів є усвідомлення принципово іншого порівняно з
попередніми епохами політико-правового контексту, в якому діє більшість
новітніх релігійних рухів. Сучасне розуміння релігійної свободи, поширення
політичного, культурного та ідейного плюралізму радикально змінюють становище
нових релігійних течій. Демократична держава, і тут безперечно можемо навести і
приклад України, в більшості випадків не вдається до репресивних заходів, аби
обмежити прояви релігійної творчості як такої і не вважає релігійний плюралізм
небезпекою для свого існування.
До цього варто додати формування елементів міжнародної системи контролю за
додержанням релігійної свободи і прав релігійних меншин, яка спирається на
міжнародні урядові й неурядові організації і підтримку ряду західних держав,
передусім США [133, 4].
Водночас, процес модерного релігієтворення в нашій державі має низку
особливостей. Нова ситуація, що склалася в релігійній сфері – поява і поширення
нетрадиційних і модерних вірувань – спричинена багатьма факторами. Серед них
соціально-економічна і політична нестабільність суспільства, девальвація
системи цінностей тоталітарного режиму, зокрема декретованого світоглядного
монізму й ідеологічний вакуум, що виник як наслідок цього, неминуча внаслідок
цілеспрямованої атеїзації суспільства криза традиційних церков, активне й
зацікавлене місіонерство зарубіжних неорелігійних центрів. Крім зовнішніх
причин поширення неорухів, є внутрішні, котрі визначають напрям пошуків кожною
людиною своїх власних духовно-ціннісних орієнтирів [143, 628].
Поява і становлення неорелігій у духовно-релігійному просторі України
пояснюється не стільки послабленням впливу традиційної релігійності, що було б
вірно, наприклад, для більшості розвинутих демократичних країн світу, скільки
загальним релігійним відродженням після епохи тоталітарного атеїзму. Так, на
Заході неорелігії стали певною духовною альтернативою наявним традиційним
церквам, а в Україні – з’являлися як протест проти комуністичної ідеології, як
своєрідна форма дисидентства. В інших країнах поповнення неорелігійних
об’єднань відбувається за рахунок віруючих, які переосмислили офіційні церковні
канони, релігійну символіку та раціоналізували їх або зневірилися у догматичних
релігійних нормах. В Україні прихильниками неорелігій стають переважно
невіруючі, а іноді – й колишні войовничі атеїсти, тобто ті, хто не був
достатньо знайомий з релігійною традицією і не мав релігійного досвіду [181,
205].
На межі 80-х – 90-х рр. ХХ ст., в роки горбачовської перебудови, коли Україна
стала відносно відкритою для світової спільноти і рухалася до своєї
незалежності, саме тоді склалися умови, які сприяли поширенню неохристиянських
релігійних течій:
духовний вакуум, що характеризував суспільну свідомість українського народу,
який утворився внаслідок, з одного боку, краху комуністичної ідеології,
матеріалістично-філософських поглядів на світ, а з другого – відсепарованості
значної кількості людей від автохтонної духовної традиції;
втрата традиційними церквами свого авторитету в очах народу. Це зумовлено,
по-перше, тим, що деякі з них в роки соціалізму були елементами офіційного
політичного істеблішменту, а, по-друге, тим, що в своєму функціонуванні ці
церкви законсервувалися на таких віроповчальних та обрядових формах, які не
сприймаються інтелектуальним віруючим, молоддю;
руйнація в урбанізованому суспільстві тісних міжособистісних відносин,
насамперед сімейних, втрата наявного у минулому зв’язку поколінь, а також
втрата громадською думкою ролі важеля контролю за ха
- Київ+380960830922