РОЗДІЛ 2
ХАРАКТЕР І СУЧАСНА ПРИРОДА
ЛОКАЛЬНИХ ВІЙН І ВОЄННИХ КОНФЛІКТІВ
2.1. Глобальні чинники конфліктності в міжнародних соціально-економічних і
політичних процесах
Цілісне розуміння сутності локальних війн і воєнних конфліктів та їх впливу на
долю людства потребує глибокого аналізу особливостей сучасної епохи, позначеної
процесами глобалізації. Вагомий внесок у вивчення глобалізації як суспільного
явища зробив американський соціолог та історик І. Валлерстайн [21; 22], один з
основоположників застосування світосистемного підходу до аналізу глобальних
процесів. Змістовні оцінки сутності глобалізації висловлювали такі визначні
філософи, соціологи, політологи, економісти, як Е. Тоффлер [225; 226; 227],
Дж. Гелбрейт [40], С. Хантінгтон [137; 250], Ф. Фукуяма [246], У. Бек [11],
З. Бжезинський [12; 13], Г. Кіссінджер [100], Дж. Сорос [208; 209], Дж. Стігліц
[214; 215], Д. Форрестер [245]. Зазначені автори досліджували такі різноманітні
аспекти, як формування глобального фінансового ринку, гегемонія західних
політичних стандартів, розмивання культурних та національних кордонів, криза
суверенітету національних держав, зростання глобальних ризиків та ін.
Для виокремлення основних аспектів глобалізації, які мають пряму причетність до
досліджуваної проблеми, доцільно використати схему, запропоновану в ґрунтовному
дослідженні Горбачов-Фонду «Грани глобализации, трудные вопросы современного
мира» (2003) [54], а також низку положень інших праць представників сучасної
соціал-демократії, які розкривають вплив глобалізації на політичні процеси у
світі. Зокрема, йдеться про ґрунтовний науковий доробок російських учених
А. Уткіна [236; 239], А. Неклесси [144], К. Гаджієва, М. Делягіна та ін. [39;
65; 70; 82; 83; 87; 88; 89; 157; 158; 161; 269, 271].
Успішно досліджують глобалізаційні проблеми й українські дослідники [37; 66;
163; 234]. Найбільш адекватним, на наш погляд, є концептуальний підхід до
проблем глобалізації, запропонований британськими вченими Д. Гелдом та
Е. МакГрю [41; 44], які характеризуються виваженим і серйозно аргументованим
історичним підходом. Методологічна основа цих праць розвиває ідеї та теорії
британського соціолога Е. Гідденса. Значну увагу ці автори приділяють
глобальним політичним процесам, їх інституціональним вимірам та воєнним
аспектам глобалізації.
Сучасна глобалістика, разом з іншими суспільствознавчими та гуманітарними
дисциплінами, котрі тією чи іншою мірою розглядають соціальну проблематику,
звужує предмет дослідження суто на глобалізаційних процесах як феномені,
водночас не акцентуючи увагу на пріоритетності одних або другорядності інших
аспектів глобалізації. Конкретність саме такого науково-методологічного виміру
обумовлена багатоплановістю та значною кількістю теоретичних і концептуальних
напрацювань. Як пише І. Воронов, «Багатоплановість феномену глобалізації
створила не тільки багатоманітність підходів до її розуміння і визначення, але
і думку про помилковість, неадекватне застосування самого терміна
глобалізації» [37, с. 22].
Проблема аналізу глобалізаційних тенденцій та змін багаторівнева і потребує
визначеного концептуального підходу до оцінки цього феномену. Основні
протиріччя пов’язані з розглядом та аналізом глобалізації, обумовлені різними
підходами до з’ясування природи походження та динаміки глобалізаційних
процесів. Сучасні процеси глобалізації пов’язані з «усвідомленням не стільки
статики, скільки динаміки сучасного світу, котра лежить в основі глобалізації і
яку різні автори визначають по різному. Одні – як процес, інші – як стан, треті
– як явище, четверті – зовсім багатоаспектно» [259, с. 400]. На думку Д. Гелда,
для точнішого визначення цього терміну необхідно звернутися до чотирьох
елементів як до «просторово-часових вимірів» глобалізації: екстенсивності
(просторовий масштаб), інтенсивності, динаміки і впливу [45, с. 38].
Зміст поняття глобалізації залишається предметом серйозних суперечностей,
виникають супутні питання про хронологічні параметри глобалізаційних процесів.
Погляди дослідників на ці аспекти різняться [83]. Не заперечуючи, що глобальні
інтеграційні процеси беруть початок в історичному минулому, більшість авторів,
проте, вважають, що про глобалізацію у власному значенні цього слова мова може
йти лише стосовно сучасної, постбіполярної епохи, коли глобалізація стає
домінантою світового розвитку. Це пов’язується з появою загальносвітового
інформаційного і фінансового простору на базі нових технологій, включаючи
комп’ютерні та інформаційні [24; 54; 65]. Є й інші погляди. Наприклад,
стверджується, що сучасна глобалізація вже не перше подібне явище у світовій
історії. З історичного погляду, якщо не зважати на поділ світу на
капіталістичний і соціалістичний табори впродовж «холодної війни», а поняття
глобалізації розуміти в контексті всієї історії цивілізації, можна дійти
висновку, що процеси глобалізації вже спостерігалися в минулому. Така «система
існувала вже на світанку сучасної епохи, якщо не раніше» [41, с. 54]. З огляду
на це, можна погодитись з твердженням про те, що: «сторіччя тому глобалізація
здавалася такою ж неминучою, якою вона здається сьогодні» [43, с. 4]. Мабуть,
найбільш точно з погляду просторових параметрів є визначення глобалізації, як
процесу, «який не має часових обмежень. Він зв’язує минуле, теперішній час і
майбутнє» [259, с. 365].
Прихильники глобалізації не стверджують, що цей процес вже завершений, але вони
безумовно стверджують, що він незворотній, і що його не можна
зупинити [237, с. 43]. Втім, подібна строкатість підходів щодо часових меж
феномену глобалізації ніяк не торкається його іде
- Київ+380960830922