РОЗДІЛ 2
СЕЛЯНСЬКИЙ РУХ НА ЛІВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ
(1900 – травень 1907 рр.)
2.1. Соціально-економічні передумови активізації селянського руху на початку ХХ
ст.
Наполеглива боротьба селянства, яка з новою силою спалахнула в селах
Лівобережної України на початку ХХ ст. проти малоземелля, залишків
кріпосництва, економічного, соціального та адміністративного гніту хоча й
проходила під значним впливом тогочасних військових та політичних катаклізмів,
проте об’єктивно була підготовлена всім попереднім ходом післяреформеної
еволюції цього краю. Остання ж була невід’ємною частиною аналогічного
загальноукраїнського процесу, відбуваючись за єдиними історичними
закономірностями суспільного розвитку, хоча, звичайно, мала свої специфічні
риси та особливості.
Початок відліку нової історичної епохи для України в цілому й Лівобережжя
зокрема поклало у 1861 році скасування кріпосного права. Перша Велика селянська
реформа проводилась не в інтересах селянства. І, як свідчать останні
дослідження, навіть не в інтересах поміщиків, як це стверджували лідер
російських марксистів В. Ульянов (Ленін) та його однодумці, а за ними
історики-марксисти, в тому числі й радянські. Скасування кріпацтва у 1861 р.
було продиктоване, перш за все, інтересами держави та самодержавного уряду,
який безславно програв Кримську війну групі європейських держав, що вже
перейшли від рутинної феодально-кріпосницької до явно прогресивної ринкової
економіки і таких же виробничих відносин. Після Кримської війни, зазначається в
сучасній „Історії Росії”, „прозрели многие, в том числе, и царь” [157, 383].
Саме поразка у Кримській війні наочно продемонструвала не тільки економічну
відсталість кріпосницької Росії від передових країн Європи, але й підтвердила
втрату нею політичного впливу на міжнародній арені, який у великій мірі
підтримувався колишніми воєнними успіхами. Олександр ІІ і його уряд зрозуміли,
що для відновлення політичного реноме в Європі необхідно відновити колишню
могутність російської армії, забезпечивши її при цьому як сучасною зброєю, так
і стратегічно та економічно вигідними, а саме залізничними шляхами сполучення.
Розуміли вони й те, що для цього має бути створена сучасна промисловість, а її
галузі достатньо забезпеченими економічно вигідною працею великої кількості
вільнонайманих робітників. Однак на шляху до створення належного ринку
вільнонайманої праці стояв кріпосний стан багатомільйонних мас юридично
залежного від поміщиків селянства. Відтак для вирішення посталих перед
імператором та його урядом завдань необхідно було скасувати кріпацтво, що і
було зроблено після тривалої підготовки у 1861 р. „Освобождение крестьян, –
підкреслював один з відомих економістів кінця ХІХ ст. І. Гурвич, – явилось
средством для привлечения отечественных и иностранных капиталов к русской
промышленности” [158, 13]. Відтак, юридично звільнені колишні кріпосні селяни
стали тією реальною соціальною основою, на якій швидко сформувався ринок
вільнонайманої праці, так необхідний для успішного створення важкої сучасної
промисловості й, зрештою, для успішного вирішення тих державних внутрішньо– і
зовнішньополітичних завдань, які постали перед самодержавним урядом після
поразки в Кримській війні.
Головною віхою індустріального розвитку в післяреформений період стало
залізничне будівництво, яке, за визнанням знаного тогочасного діяча С. Вітте,
розвивалося набагато швидше, ніж загальне економічне піднесення країни [159,
124.] Потреби залізничного будівництва спонукали швидкий розвиток
металургійної, гірничодобувної, машинобудівної та інших галузей важкої
промисловості [160, 83]. Надзвичайно важлива роль в цих перетвореннях
відводилась Україні, де швидко зростав новий потужний промисловий район, який
охопив Катеринославську, частину Таврійської та Харківської губернії, а також
Донбас. Вже на початку ХХ ст. він давав понад 50% загальноросійського кам’яного
вугілля, стільки ж залізної руди та чавуну, майже весь прокат тощо [161, 94
зв.]. Протягом 1865 – 1900 рр. в Україні протяжність залізниць зросла у 37
разів і на початок ХХ ст. становила 8417 верст [162, 20]. Багато в чому завдяки
Україні самодержавству вдалося досить швидко реанімувати армію. І вже перша
після невдалої Кримської війни російсько-турецька війна надала Європі
можливість з подивом побачити модернізовану російську армію, оснащену сучасною
зброєю, забезпечену вигідними і сучасними шляхами швидкого стратегічного
пересування. Все це дзволило повернути Росії провідні позиції в Європі, що
свідчить про загалом успішне досягнення головної мети, поставленої царизмом
перед реформою 1861 р. і наступними демократичними перетвореннями 60 – 70-х рр.
ХІХ ст. Дещо іншими наслідки реформи 1861 р. виявились для тих, кого вона
торкалася найбільше, тобто для дворянства та селянства.
Не можна сказати, що уряд, скасовуючи кріпосне право, перш за все, у державних
інтересах, не намагався хоч якось компенсувати кріпосникам втрату ними значної
частини, як дешевої робочої сили у вигляді звільнених кріпосних селян, так і
землі, відданої селянам в ході реалізації законодавчих актів реформи у вигляді
повних і четвертних (дарчих) земельних наділів на ревізьку душу. Про те, що
такі намагання були, свідчить сам зміст місцевих положень про звільнення
колишніх поміщицьких селян, розроблених окремо для великоросійських (сюди
входили і три південноукраїнські та частина Харківської губерній, де переважало
общинне землекористування), лівобережних (з переважанням подвірного
землекористування) та правобережних (з їх специфікою, викликаною нас
- Київ+380960830922