РОЗДІЛ 2
ПРАВОВІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ МІЛІЦІЇ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА
2.1. Поняття правових основ діяльності міліції у сфері забезпечення прав і свобод особи
Правові гарантії ? це закріплені законом спеціальні умови, засоби і способи забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Такі гарантії можуть бути реалізовані всіма учасниками суспільних відносин, зокрема й міліцією.
Одним із головних напрямків діяльності держави та її органів є виконання завдань щодо захисту прав і свобод людини та громадянина, охорони прав і законних інтересів державних та недержавних організацій, трудових колективів і громадських об'єднань громадян, боротьби зі злочинами та іншими правопорушеннями. Однак, для більшості державних органів їх виконання є важливою, але не основною й тим більше не єдиною функцією. Для них найпершим є вирішення господарських, соціальних, культурних, оборонних завдань, діяльність з охорони правопорядку та законності вони виконують разом із основними обов'язками.
Останнім часом частіше створюються організації, що мають паралельні, зовні тотожні функції та завдання з контролю, захисту та охорони прав людини, інтересів громадянського суспільства та й самої держави. Саме тому важливим практичним завданням є встановити коло тих організацій, які безпосередньо займаються виконанням зазначених функцій, тобто здійснюють правоохоронну діяльність.
Процес державотворення потребує чіткого визначення в ньому місця та ролі правоохоронних органів, зокрема міліції.
Нині в Україні відсутнє конституційно закріплене поняття "правоохоронні органи". Узагалі в усіх попередніх конституціях термін "правоохоронні органи" навіть не вживався. У чинній Конституції України цей термін уживається лише раз, тільки в ч. 3 ст. 17. Проблемою є і відсутність законодавчого визначення ознак, за яких той чи інший орган міг би належати до правоохоронних.
Законодавці нечітко, суперечливо й непослідовно визначають поняття "правоохоронного органу" в різних законах України, які так чи інакше стосуються діяльності правоохоронних органів. Така ситуація негативно впливає на діяльність цих органів, оскільки безпосереднім чином стосується правового регулювання компетенції таких органів, правового і соціального статусу їх працівників тощо.
На нашу думку, обов'язковою умовою ефективного функціонування правоохоронних органів є чітка регламентація їх діяльності. Правоохоронні органи, наділяючись державно-владними повноваженнями як частина механізму держави, мають компетенцію розглядати різні юридичні справи і спиратися на можливість застосування державного примусу. Все це вимагає чіткого визначення кола цих органів, чіткої регламентації їх діяльності, законодавчого врегулювання компетенції кожного правоохоронного органу.
Певною спробою нормативного закріплення переліку правоохоронних органів є Закон України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" [141], у якому визначено, що до правоохоронних органів належать: органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи й установи виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони. Проте важко визначити критерії, за якими класифіковано правоохоронні органи, тому що згідно з наведеним Законом до них також належать "інші органи, які здійснюють правозастосовчі або правоохоронні функції".
До правоохоронних органів потрібно зарахувати такі державні органи, виконання якими однієї чи кількох головних правоохоронних функцій є визначальними в їх діяльності, через це потребують специфічного матеріально-технічного та іншого забезпечення, до працівників яких законодавством пред'являються спеціальні вимоги і працівники яких, з метою ефективного виконання своїх обов'язків відповідно до законодавства наділяються різноманітними специфічними правами, мають відповідні пільги та зовнішні ознаки належності до правоохоронних органів, підлягають підвищеному правовому захисту.
До правоохоронних органів належать суди, органи прокуратури, міліції, податкової міліції, Служби безпеки України, Управління державної охорони, Прикордонних військ, Військової служби правопорядку у Збройних силах України, Державного департаменту України з питань виконання покарань, а також органи дізнання державної митної служби і державного пожежного нагляду [142, с. 3], діяльність яких регулюється відповідними правовими основами.
До системи органів державної влади, на які покладено обов'язки щодо здійснення заходів із забезпечення прав і свобод людини та громадянина, належать міністерства, державні комітети та інші органи виконавчої влади України. Специфічними повноваженнями наділене й Міністерство внутрішніх справ України.
Міністерство внутрішніх справ України (МВС України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і діє на підставі положення Про Міністерство внутрішніх справ України [143]. Головними завданнями Міністерства внутрішніх справ України, відповідно до цього Положення, є: організація і координація діяльності органів внутрішніх справ щодо захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки; участь у розробленні та реалізації державної політики щодо боротьби зі злочинністю; забезпечення запобігання злочинам, їх припинення, розкриття і розслідування, розшук осіб, які вчинили злочини, вжиття заходів щодо усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень; організація охорони та оборони внутрішніми військами особливо важливих державних об'єктів; забезпечення реалізації державної політики з питань громадянства; забезпечення проведення паспортної, реєстраційної та міграційної роботи; організація роботи, пов'язаної із гаранту