РОЗДІЛ 2
МОДЕЛЬ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З СІМ'ЯМИ, ЩО ВИХОВУЮТЬ ДІТЕЙ З ОБМЕЖЕНИМИ ФІЗИЧНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ, В УМОВАХ РЕАБІЛІТАЦІЙНИХ ЦЕНТРІВ
2.1. Соціально-педагогічна діагностика сімей, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями, в умовах реабілітаційного центру
Одним із ключових етапів соціально-педагогічної роботи з сім'єю є діагностичний, тобто виявлення в життєдіяльності сім'ї тих порушень, що призводять до її дисфункції. На основі результатів діагностики в подальшому формується стратегія психолого-педагогічної роботи.
Експериментальна робота, яка проводилась у центрах ранньої реабілітації дітей, була спрямована на перевірку гіпотези дослідження й коректності теоретичних положень щодо соціально-педагогічної роботи з сім'ями, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями, в умовах реабілітаційного центру.
В експерименті взяли участь 180 сімей (322 дорослих і 180 дітей із захворюванням на ДЦП), 18 соціальних педагогів, 12 психологів, 3 директори центрів: Луганського обласного центру ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів "Відродження", Донецького обласного науково-практичного клінічного центру реабілітації церебрального паралічу та органічних захворювань нервової системи у дітей з порушенням психіки, Сумського обласного центру ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів.
Дослідно-експериментальна робота була організована відповідно до основних вимог щодо проведення констатуючого та формуючого експериментів у педагогічних дослідженнях [12;109;110;146].
Соціально-педагогічна робота з сім'єю, що виховує дитину з обмеженими фізичними можливостями, в умовах реабілітаційного центру складалася з таких послідовних етапів: соціально-педагогічна діагностика; формування і реалізація індивідуальної програми соціально-педагогічної роботи з сім'єю; динамічний контроль за результатами соціально-педагогічної роботи.
На підготовчому етапі, що передував діагностичному, відбувалося попереднє знайомство з сім'ями, де є діти, хворі на ДЦП, і які відвідують реабілітаційний центр; вивчалася спеціальна література відносно психофізіологічних особливостей таких дітей, їх медичні картки, нормативні документи про роботу реабілітаційних центрів; відвідувалися методичні і практичні заняття, дозвільні заходи, що проводилися фахівцями центру з дітьми та батьками.
При виборі засобів для соціально-педагогічної діагностики ми виходили з того, що діагностичні засоби мають бути валідними (тобто обґрунтованими, відповідати меті дослідження), доступними для масового використання соціальними педагогами й психологами, які працюють із даними категоріями сімей, економічними (мінімум часу й зусиль), інформативними (результати діагностування повинні відповідати на широке коло питань із проблеми, що вивчається).
Діагностична робота була спрямована на визначення рівня педагогічної культури батьків, їх готовності до виховання хворої дитини у співпраці із соціальним педагогом, типу сімейного виховання та установок батьків по відношенню до дітей, виявлення рівнів емоційної адаптації батьків до інвалідності дитини і соціально-психологічної адаптації дитини до власних проблем і потреб, пов'язаних з інвалідністю і базувалась на наступних принципах:
- індивідуальної роботи (кожний із батьків і дітей відповідає на запитання самостійно);
- професійності (діагностична інформація аналізується кваліфікованими фахівцями);
- конфіденційності (одержана інформація доводиться тільки до членів сім'ї; нею мають право користуватися соціальні працівники, які працюють із ними; їх безпосередні керівники) [101,44];
- системності (оцінка стану проблем сім'ї проводиться комплексно; поведінка і потреби її членів розглядаються не ізольовано один від одного, вивчаються взаємостосунки між ними).
Найважливішою інформацією для батьків були відомості про можливість додаткових порушень фізичного і психічного здоров'я дитини, її здібності до навчання, адекватної поведінки; отримання професії й роботи, перспективи мати власну сім'ю і дітей, вести незалежне існування. Втім, всі ці питання обговорювалися з урахуванням готовності батьків до сприйняття тієї або іншої інформації. Соціальний педагог для психодіагностичної роботи з батьками спирався на вже існуючі дані інших фахівців (лікарів, психологів).
Застосування психодіагностичних засобів у роботі з батьками дітей, хворих на ДЦП, пов'язане з дотриманням певних умов. По-перше, психодіагностичні процедури мають бути доступними за змістом і займати небагато часу, а методи психодіагностичного аналізу - підпорядковуватись основній меті і задачам соціально-педагогічної роботи. По-друге, діагностичні опитувальники повинні надавати додаткову інформацію про сім'ю: наскільки серйозно батьки ставляться до проблеми інвалідності дитини, чи готові вони до відвертої розмови і співпраці з фахівцями тощо.
Для виявлення психолого-педагогічних проблем сім'ї застосовувались різні педагогічні методи: діагностичне та оцінююче інтерв'ю, бесіди, анкетування, тести, соціологічне опитування, спостереження, методи експертних оцінок, творчих завдань, самоаналіз.
У роботі з дитиною використовувалися проективні методики (кінетичний малюнок сім'ї, коментування картинок, незакінчених речень), ігрові завдання, які допомагали вивчати рівень сприйняття дітьми сімейних взаємостосунків.
З метою вивчення сімейної історії, внутрішніх стосунків та різноманітних установок членів сім'ї щодо хвороби дитини на діагностичному етапі застосовувались тестові методики:
Методика діагностики соціально-психологічної адаптації (СПА) К.Роджерса і Р.Даймонда призначена для вивчення рівня сформованості соціально-психологічної адаптації особистості. У нашому дослідженні за її результатами визначався емоційний стан батьків щодо інвалідності дитини. Опитувальник включає висловлювання стосовно переживань, думок, звичок, стилів поведінки людини, які індивід оцінює і співставляє з власними думками про себе, "приміряє"